В історії різних країн бувають ганебні сторінки, написані недолугими керівниками, із-за чого доводиться розплачуватися десятиліттями приниженням і розпачем своїх народів. Але гортаючи такі сторінки, звертаєш увагу на те, що вони писалися досить давно або, в крайньому випадку, датуються 20м століттям. Це стосується і України. Знайти аналогії з відверто капітулянтськими рішеннями можновладців у21 столітті майже неможливо. Малорозвинуті, другорядні країни в даному випадку до уваги не беруться.

   Та Українська держава за Президента В.Януковича зуміла і тут виділитись. На жаль, в гіршу сторону. Важко знайти угоду, яка б нанесла стільки ж шкоди національним інтересам України, як пакт Мєдвєдєва – Януковича, підписаний ними в Харкові 21 квітня 2010р. За фактичну капітуляцію В.Янукович мав би отримати «дешевий російський газ», а отримав тільки шкоду для своєї країни, бо ЧФ Росії продовжує стояти на українській землі щонайменше до 2042р., загрожуючи нашій національній безпеці, а дешевого газу як не було, так і нема. Та й не буде, бо ціна на нього все зростає і зростає, не дивлячись на «дружбу і братерство» Мєдвєдєва та Януковича. В результаті Український народ і далі бідніє, а можновладці ще більше збагачуються на імпорті дорогого російського газу.

   27 квітня 2010р. т.зв. парламентська більшість (регіонали + комуністи + «литвинівці»), розтоптавши принципи демократії і парламентаризму та жорстоко, по – бандитськи побивши депутатів – опозиціонерів, ратифікувала цей ганебний документ.

   Враховуючи розмір шкоди, нанесеної Україні пактом Мєдвєдєва – Януковича, його сміливо можна назвати Харківською змовою за аналогією з Мюнхенською змовою, в результаті якої Чехословаччина перестала існувати, як держава, взагалі. Поступки «старшому брату», імперському агресору нічого не дають, а тільки розпалюють його апетит і провокують на нові зазіхання та агресію. Сирна, трубна, інформаційна, газова війна Росії проти України… Яка ще війна на нас чекає з боку цієї «братньої» держави? Детальний аналіз пакту двох я зробив у статтях«Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії» та «Меню для Януковича: на перше – Юля, на друге – демократія, а на десерт – Україна?!».

   Опозиція називає Харківську змову зрадою національних інтересів України.Комітет опору диктатурі в Чернівецькій області 10 квітня 2012р. підтримав мою ініціативу щодо проведення акцій протесту з приводу 2-ї річниці пакту Мєдвєдєва – Януковича та одностайно ухвалив запропонований мною документ, що наводиться нижче.

                                                                           Заява

      Комітету опору диктатурі в Чернівецькій області   

    щодо річниці Харківської змови Януковича та Мєдвєдєва.

    21 квітня 2010 р. в Харкові Віктор Янукович під диктовку Дмітрія Мєдвєдєва підписав угоду про продовження на 25 років перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії в Україні - до 2042р. з можливістю пролонгування кожні наступні 5 років, фактично навіки.

    Комітет опору диктатурі в Чернівецькій області розцінює такі дії Януковича, як пряме порушення Конституції України, оскільки її стаття 17 забороняє розташування на території України іноземних військових баз.

    Україна не може бути предметом торгівлі!

    Влада пішла на принципову здачу українських національних інтересів. В той час, як цивілізовані країни розробляють родовища сланцевого газу, займаються енергозбереженням, Янукович рятує Газпром Росії.

    Угода двох стала Харківською змовою та через капітулянтське рішення Януковича нагадала сумнозвісну Мюнхенську змову.

    Чужий флот продовжує базуватися на українській землі, а ціна на газ не зменшується. Олігархи ще більше збагачуються, а Український народ доведений до повного зубожіння. Крім того, на нашій території діє відділ ФСБ Росії, розвідувальне управління ЧФ Росії, військові прокуратура та суд Росії. «П’ята колона”та російська агентура за підтримки цих же російських структур працюють цинічно і відкрито проти суверенітету та територіальної цілісності України.

    Діючи на догоду офіційній Москві, нинішній режим на чолі з Януковичем «не помічає» цих кричущих порушень Конституції України, натомість кидає за грати опозиційних політиків. Розправа над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком є вигідною «старшому брату», оскільки перекреслює європейську перспективу України.

    Комітет опору диктатурі (КОД) в Чернівецькій області закликаєвсіх небайдужих жителів Буковини разом з організаціями - учасниками КОДу виступити єдиним фронтом проти антиукраїнських дій нинішнього режиму, який фактично став окупантом України, на захист нашої рідної Батьківщини, заради гідного життя всіх нас.

                                      За Україну! За нашу свободу! За європейську перспективу!

   Ця заява отримала одностайну підтримку на мітингу в Чернівцях 23.04.2012р. Велелюдний захід протесту з аналогічними  вимогами відбувся і в Києві 27.04.2012р. Такі акції мають прокотитися всією Україною, щоб режим розумів, наскільки Український народ незадоволений його діями і що таким діям врешті – решт настане кінець.

   Тому пакт Мєдвєдєва – Януковича має бути денонсований, оскільки був прийнятий з порушенням Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори» та Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», а за таких умов денонсація міжнародної угоди відповідає Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 1969р. Для цього в Парламенті нового скликання треба сформувати демократичну більшість, як перший крок до денонсації. А така більшість можлива тільки за спільних дій опозиції, яка і в партійні списки, і на мажоритарні округи повинна делегувати українських патріотів, професіоналів у різних сферах, які своїми діями і життєвим шляхом доказали вірність українській ідеї, не служили кучмівському і нинішньому режимам, не змінювали політичні кольори заради своєї вигоди та не продавалися за іудині мідяки.

   Досить вже наступати на одні і ті самі граблі. Досить зрадників і пристосуванців, які ще вчора насміхалися з опозиції та жорстоко і незаконно  їй протидіяли під час різних виборчих кампаній, а сьогодні різними способами пролазять в опозиційні партії, яким народ довіряє більше ніж владі, щоб і надалі дбати тільки про себе. А якщо розклад сил поміняється не на користь опозиції, то швиденько перебіжать до інших господарів, щоб мати змогу  і надалі наживатися за рахунок Українського народу. Досить  і примітивних кнопкодавів – тупих виконавців чужої волі, від яких в Парламенті немає жодної користі для народу та країни, оскільки вони не займаються законодавчою діяльністю (бо часто – густо і поняття не мають, що це таке, «перекваліфікувавшись» з водіїв, охоронців, секретарок своїх хазяїв у «парламентарів»), а виконують волю «хазяїна». Їм байдуже за що голосувати аби тільки в них було все добре. Лідери опозиційних партій, якщо вони справді піклуються про українську справу, таких «людей» мають гнати в три шиї. Мають гнати геть і тих, хто наче будучи українськими патріотами, не соромився і не соромиться брати гроші від ідейних противників, прислужуючи їм і популяризуючи їх заради власного зиску. Вузькопартійні та приватні вигоди треба поховати раз і назавжди. Інтереси Українського народу та Української держави мають бути визначальними!

   Якщо цього не буде, то не буде і демократичної більшості після парламентських виборів 2012р. А якщо навіть і буде 230 депутатів з 450 (щиро хочеться, щоб було якомога більше), то ця більшість за 2 – 3 місяці буде зруйнована через зрадників, пристосуванців, брехунів, хапуг і користолюбців, які знаходять можливості пробратися в опозиційні лави. Про ситуацію, коли опозиція набере 224 депутати, навіть говорити не хочеться, бо її (опозицію) розірвуть ще швидше завдяки тим же «героям» і за місяць залишиться 165 – 175 депутатів – патріотів, в кращому випадку. «Чиказькі хлопчики» з нині діючого владного режиму навчилися блискуче проводити такі «операції» (підгрунтя чи підстилка для них, на жаль, знаходиться), а яскравим свідченням цього є Парламент нинішнього 6го скликання. В результаті теперішні можновладці отримають можливість надооовго залишитись у своїх кріслах, користуючись недалекоглядністю окремих опозиційних діячів та насміхаючись з продажності їхніх висуванців.  А в черговий раз обдурений Український народ прокляне таких недолугих політиків і покладе на них хрест!

    Вперше в історії України з 4 по 21 квітня 2000р. була проведена арктична експедиція «Україна – Північний полюс – 2000» з метою популяризації України як могутньої авіаційної та спортивної держави світу.

    Вона складалася з двох частин: перельоту за маршрутом Київ –Хатанга – Північний полюс – Хатанга – Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76 на дрейфуючу крижину Північного полюсу серед безмежних вод Північного льодовитого океану та перельоту літака Ан-28 за аналогічним маршрутом з посадкою на ту ж крижину.

    До експедиції входило 43 учасники,в т.ч.: 22 спортсмени – парашутисти України (десантна група); 6членів екіпажу (пілоти і техніки) літака Ан-28 Центрального аероклубу (ЦАК) ім. О.К.Антонова Товариства сприяння обороні (ТСО) України; 11 членів екіпажу літака Іл-76 Військово-повітряних сил (ВПС) Збройних Сил (ЗС) України; група забезпечення- 4 чол. Її перебіг висвітлювався 11ма представниками ЗМІ. Для експедиції було задіяно 5 одиниць авіаційної техніки, зокрема: літаки Ан-28 -1шт.; Іл-76 -1шт.; Ан-26 -1шт.; вертольоти Мі-8-2шт., а також пошуково-рятувальний загін Красноярського краю РФ та Хатангінський авіаційний загін.

Підготовка та проведення експедиції відбулися в три етапи.

                                                І етап – підготовчий.

    Він тривав з жовтня 1999р. по березень 2000р. Було створено оргкомітет на чолі з президентом Федерації авіаційного спорту України, народним депутатом України Біласом І.Г. та заступником, народним депутатом України Манчуленком Г.М. Тренувальною базою слугував аеродром «Чайка» ЦАК ім. О.К.Антонова (начальник Грибанов В.М.) ТСО України.

    Проведено організаційно-штабну роботу з планування та фінансування експедиції, пошуку спонсорів серед вітчизняних товаровиробників (жодної державної копійки на експедицію не було потрачено); встановлення контактів з відповідними структурами Росії; виготовлення екіпіровки та парашутної техніки для членів експедиції. Зокрема, фірмою «Поларіс»  (м.Чернівці) було розроблено та пошито одяг для екстремальних умов низьких температур. Черевики на хутрі виготовила також Чернівецька виробничо-торгівельна фірма «Акцент ЛТД».

    З листопада 1999р. учасники десантної групи здійснювали парашутні стрибки з літаків Ан-2 та Іл-76 в різних погодних умовах, зокрема і при суцільній хмарності та відсутності видимості до висоти (250-300)м над землею. При цьому довелося частково змінювати конструкцію парашутів «Навігатор» та проводити випробувальні стрибки з метою максимального забезпечення безпеки парашутистів при десантуванні на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Кожний з учасників в середньому здійснив більше 60 тренувальних парашутних стрибків. Усього за період підготовки було здійснено 1868 парашутних стрибків на аеродромі «Чайка».

    Водночас здійснювалась підготовка та випробування літака Ан-28 (розробник – АНТК ім. О.К.Антонова) для безпрецедентного перельоту за маршрутом Київ – Хатанга –Північний полюс –Хатанга - Київ  та посадки в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу. Для цього були залучені провідні спеціалісти АНТК ім. О.К.Антонова, що мали досвід експлуатації авіаційної техніки в умовах високих широт. Командир Ан-28, пілот 1го класу Грибанов В.М. разом з льотчиком-випробувачем  АНТК ім. О.К.Антонова, пілотом 1го класу Хрустицьким А.К. і помічником командира Мігуновим Р.В. здійснили випробувальні польоти в лижному варіанті.

    Під час підготовки повністю були погоджені спільні дії з російською стороною щодо використання повітряного простору, забезпечення безпеки експедиції та евакуації її учасників з дрейфуючої крижини.

    Начальником експедиції затверджено І.Г.Біласа, а заступником начальника експедиції – Г.М.Манчуленка.

                      ІІ етап – доставка учасників експедиції до місця старту.

      Він розпочався 4 квітня  2000р. з перельоту літака Ан-28 за маршрутом Київ (аеродром «Чайка») – Хатанга (аеродроми додаткових проміжних посадок не вказано). Було здійснено 8 злетів – посадок для дозаправки та технічного обслуговування літака. У Хатанзі літак підготували для польоту та посадки на дрейфуючу крижину Північного полюсу згідно з правилами польотів у високих широтах.

    8 квітня 2000р. з десантною групою експедиції зустрівся Прем’єр – міністр України. Учасники експедиції отримали благословення у Володимирському соборі (м. Київ).

    9 квітня 2000р. на військовому майданчику аеропорту «Бориспіль» відбулися урочисті проводи десантної групи і групи забезпечення експедиції Міністром оборони України. О 12:00 (за Києвом) літаком Іл-76 ВПС ЗС України вони вилетіли за маршрутом Київ – Москва (аеродром «Чкаловський») – Хатанга.  

    У Хатангінському авіазагоні спільно зі спеціалістами Красноярського пошуково - рятувального загону були проведені заняття з виживання в екстремальних умовах низьких температур, організації евакуації з дрейфуючої крижини. Всі учасники експедиції проживали в готелі м.Хатанга.

          ІІІ етап – взяття Північного полюсу та повернення на Батьківщину.                                                                                                    

    14 квітня 2000р. о 22.00 за місцевим часом екіпаж літака Ан-28 вилетів за маршрутом Хатанга – острів Середній – льодовий аеродром (на дрейфуючій крижині орієнтовно 200км від Північного полюсу) – Північний полюс. Було погоджено спільні дії щодо максимально близької в часі посадки літака Ан-28 та приледнення групи парашутистів на дрейфуючу крижину Північного полюсу після десантування з борту Іл-76.

     Група забезпечення разом з індивідуальними комплектами для тривалого перебування на крижині (у випадку форс-мажору) всіх підкорювачів полюсу літаком Ан-26 (розробник АНТК ім. О.К.Антонова) вилетіла за маршрутом Хатанга – о. Середній – льодовий аеродром. З льодового аеродрому до полюсу групу та спорядження доставляли вертольотами. Ця група, до якої долучилися і російські учасники, готувала майданчики для приледнення, базовий табір, налагоджували радіозв’язок з екіпажами Ан-28 та Іл-76, а також з материком.

    15 квітня 2000р.о 08.00 за місцевим часом десантна група літаком Іл-76 (командир полковник Шушарін К.М.,висококласний бойовий льотчик, «афганець») вилетіла за маршрутом Хатанга – Північний полюс. Час перельоту до «точки» склав майже 3год.

    До складу десантної групи були включені досвідчені парашутисти ТСО України, зокрема і такі, як абсолютний чемпіон світу, президент Федерації парашутного спорту України Ігор Тьорло, рекордсменка світу Людмила Яковлєва, срібний призер чемпіонату світу Володимир Покатілов. Вибула зі складу групи абсолютна чемпіонка світу Валентина Закорецька, чиє ім’я увійшло до Книги рекордів Гінеса (здійснила близько 12 тисяч стрибків з парашутом), оскільки під час вильоту з Борисполя (на борту Іл-76) пошкодила руку. Вона ввійшла до складу групи забезпечення. Зате стрибнула її донька Юлія. Разом зі своїм батьком здійснила стрибок і Анна Покатілова. Обидві доньки входили тоді до юніорської збірної України з парашутного спорту. В десантній групі були також представники ВПС і Військово - Морських Сил ЗС України, Міністерства внутрішніх справ України та Антитерористичного центру «Альфа» Служби безпеки України.

    Перед десантуванням Іл-76 здійснив прохід над кригою на висоті 200м з розгерметизацією десантного відсіку, щоб парашутисти на своїх висотомірах виставили точну висоту за приладами літака та активували страхові прилади.                                                                                                                                                                   

    Десантування почалося за другим заходом (при першому заході відхилення від «точки» склало близько 1,5км і початок відділення парашутистів від борта був вчасно зупинений) та здійснювалося у складних метеорологічних умовах при повній магнітній аномалії (навігаційні прилади були дезорієнтовані) за візуально – звуковим наведенням по рації з дрейфуючої крижини  при температурі за бортом -50°С, швидкості вітру на крижині 8 – 10 м/с та температурі -35°С. Ан-28 вже був на полюсі, а його командир Грибанов В.М. заводив Іл-76 на «точку». Першими покинули борт на ешелоні 1500м начальник експедиції Білас І.Г. та заступник начальника експедиції Манчуленко Г.М., слідом за ними - половина десантної групи. Друга половина з кількома тандемниками (до парашутиста прикріплений пасажир) десантувалася на ешелоні 2500м. Саме наявність тандемників вимагає більшої висоти для десантування. Швидкість літака під час десантування складала близько 350 км/год. Парашутисти стрибали з парашутами типу «літаюче крило», які дають змогу швидко маневрувати при заході на «точку». Після відділення від літака вони потрапили в суцільну білизну́ (все зливається в один колір), в якій не було видно місця приледнення, а перед захисними окулярами спостерігалося світлове мерехтіння.Тільки відкривши парашути і сповільнивши швидкість зниження, можна було побачити сигнальні знаки і потрібний майданчик. А мерехтіння, як згодом пояснили, створювалося заломленням світла мікрокристаликами льоду, якими насичене повітря. Після завершення десантування Іл-76, зробивши прощальне коло над Північним полюсом і помахавши крилом підкорювачам вершини Земної кулі, взяв курс на Хатангу. Українські льотчики військово-транспортної авіації вперше здійснили десантування парашутистів в Арктиці і вдало виконали дуже складне завдання.

    Учасники експедиції здійснили успішну посадку, як на літаку Ан-28,так і з парашутами, на дрейфуючу крижину, що перебувала в цей час практично в географічній «точці» Північного полюсу, де було встановлено Державний прапор України. Евакуація учасників експедиції з дрейфуючої крижини здійснювалась літаками Ан-28, Ан-26 та вертольотами Мі-8 за маршрутом Північний полюс – льодовий аеродром – о. Середній – Хатанга впродовж 10ти годин.

    17 квітня 2000р. всі учасники експедиції успішно повернулися в Хатангу. Командир екіпажу Іл-76  Шушарін К.М., ас своєї справи і прекрасна людина, в Хатанзі зізнався, що під час десантування  його льотний комбінезон промок від поту. Через напругу. Адже від точності і напрямку заходу літака на «точку», моменту відділення парашутистів від борту залежало їхнє здоров’я і життя. Екіпаж з цим справився. Того самого дня льодовий аеродром припинив існування, оскільки на відстані 2-3км почався активний дрейф величезної крижини, що призвело до утворення тріщин на злітно-посадковій смузі, які швидко розширювалися. Російським полярникам довелось упродовж майже двох тижнів здійснювати евакуацію своїх спеціалістів, які досліджують Арктику, і техніки з дрейфуючих крижин колишнього льодового аеродрому.

    18 квітня 2000р.більша частина учасників експедиції відбула до України літаком Іл-76 за маршрутом Хатанга – Москва (аеродром «Чкаловський») – Київ (аеропорт «Бориспіль»). Ан-28 вилетів на Батьківщину днем пізніше за тим же маршрутом до аеродрому «Чайка» (з 8ма проміжними посадками для технічного обслуговування та дозаправки літака), оскільки здійснювався демонтаж лиж і перестановка борта на шасі, а час перебування його у повітрі(в обидва боки) склав 40год. Всі учасники експедиції повернулися здоровими на Батьківщину в ранзі підкорювачів Північного полюсу.

    Перша національна арктична експедиція України була проведена у короткі терміни, чому сприяли злагоджені дії та належна  кваліфікація її учасників, котрі в складних природних умовах Арктики не зазнали жодних ушкоджень і травм, в т.ч. при десантуванні. Експедиція «Україна- Північний полюс-2000» в таких масштабах і в такому форматі відбулася вперше.

    Було здійснено наймасовіший парашутний десант України на дрейфуючу крижину з придатним майданчиком для приледнення розміром орієнтовно (300×300)м практично в абсолютну «точку» Північного полюсу. А вітчизняний літак Ан-28 вперше здійснив унікальний переліт за маршрутом Київ-Хатанга-Північний полюс-Хатанга-Київ та посадку в лижному варіанті на дрейфуючу крижину Північного полюсу.

    Експедиція продемонструвала широкі можливості українських виробників і високу якість їхньої продукції, починаючи від екіпіровки і закінчуючи авіаційною технікою АНТК ім. О.К.Антонова, та високий професіоналізм українських авіаторів і парашутистів.

    P.S. Цей матеріал я написав до 12ї річниці успішного взяття Північного полюсу, як спогад про наш важкий і ризикований захід, оскільки в людській пам'яті стираються окремі деталі, а описане збережеться в історії таким, яким воно було тоді для всіх учасників Першої національної арктичної експедиції «Україна - Північний полюс - 2000»: яскравим, захоплюючим, напруженим і неповторним.

     Український народ через «покращення життя вже сьогодні» не знає, як прожити до завтра, не кажучи про більш віддалену перспективу. А «проффесори» і «поліглоти» від влади продовжують годувати його обіцянками, що «почують кожного».  Правда, не уточнюють, коли саме почують? Мабуть тоді, коли самі наситяться…

     Підтвердженням такої думки є ставлення нинішніх можновладців до українських підприємців – досить великої частини українського народу.Йдеться саме про дрібних і середніх підприємців – тих, які в будь-якій цивілізованій, демократичній країні складають основу конкурентного середовища і громадянського суспільства.Адже вони заробляють і собі на життя та своїм родинам,і створюють нові робочі місця, і через сплату податків підтримують державні потреби, і не дозволяють олігархам підім’яти все під себе. Тому в цивілізованих країнах з ринковою економікою влада всіляко сприяє розвитку дрібного і середнього підприємництва.Але в цивілізованих країнах влада не тільки обстоює ринкові відносини. Вона також є і гарантом дотримання норм демократії.

     А що є у нас? Та зовсім протилежне!Демократія-в небезпеці!Нинішній режим руйнує дрібне і середнє підприємництво і всіляко сприяє олігархам різних мастей, в першу чергу,своїм і тим, що ніжно вилизують його з усіх боків. КАТ – Податковий Кодекс Азарова – Тигіпка – загнав у тінь 32% дрібних і середніх підприємців. І це тільки за офіційною статистикою! А звідси – скорочення надходжень до бюджету, від чого потерпають пенсіонери, інваліди, афганці, чорнобильці, освітяни, медики, працівники промисловості і сільського господарства, всі верстви нашого суспільства. Та й нинішні розрекламовані зміни Податкового Кодексу, що прийняв наш недолугий парламент зі своєю тупою більшістю, який заплутався в двох часових поясах, не викликають ентузіазму.Підтвердженням моєї позиції щодо цих змін є стаття в газеті «Експрес» №120 за 27.10.2011-03.11.2011 «Завтра краще не буде.Буковинські підприємці песимістично налаштовані щодо перспектив розвитку свого бізнесу». Бо сваволю фіскальних органів ніхто не скасовував, навіть – навпаки. Адже зараз на першому місці – латання дірок дрантивої казни. А яке ж  латання без фіскалів?!Я вже не кажу про натуральний рекет підприємців,коли братки нахабно відбирають собі чужу власність.Ось які «реформи» здійснює «проффесорсько» - «поліглотсько» - «слабоукраїнська» трійця.Саме ця трійця нищить дрібних і середніх підприємців.Саме ця трійця збагачує олігархів. Саме ця трійця зі своїм оточенням збагачується сама. Саме ця трійця оббирає український народ. Разом зі своїми прислужниками в центрі і на місцях.

     Працюючи з архівними матеріалами, я натрапив на цікаву замітку під назвою «Звернення до підприємців краю» в одній з Чернівецьких газет за 18.11.2004р., ч.47(170). Ця газета дуже активно бореться за свободу…збагачення своїх шефів. Отже, «насолоджуймося» цитатою з цього звернення:

     «…Останнім часом в області активно поширюються чутки про відміну єдиного податку. Хочу вас запевнити, що все це плітки, які не мають під собою жодних реальних підстав. Сьогодні уряд докладає усіх можливих зусиль по створенню максимально сприятливих умов для роботи представникам малого та середнього бізнесу та зменшення податкового тиску. Зокрема, в нашому краї працюють єдині вікна реєстрації, що дозволяють максимально спрощувати механізм оформлення документів, звільняючи підприємців від необхідності витрачати час на обхід всіх інстанцій. За таким же принципом створені і діють дозвільні офіси, відкриті в кожному районі та обласному центрі, де компетентні працівники готові прийняти всі документи та за кілька днів видати дозвіл.

     Окрім того, за дорученням Президента України Л.Кучми та Першого віце-прем’єр-міністра, міністра фінансів М.Азарова з метою підвищення добровільної сплати податків останні 5 місяців керівництвом ДПА ретельніше контролюється проведення безпідставних перевірок та втручання в фінансово-господарську діяльність суб’єктів малого та середнього бізнесу. На одному із засідань Кабінету Міністрів М.Азаров заявив, що підвищувати єдиний податок уряд не планує. Його сплачує понад 1,5 млн. українців, які утримують, надаючи робочі місця та годуючи свої родини, щонайменше 4 млн. громадян нашої держави. Піддавати сумніву заяви, які підтверджуються конкретними конструктивними діями, гадаю, нема потреби.

     Також 26 серпня у Києві Головою Ради підприємців України Д.Швецем тат головою ДПА України Ф.Ярошенком підписаний «Меморандум про співробітництво». 2 вересня аналогічний документ було прийнято за підписами голови регіональної комісії Ради підприємців при Кабінеті Міністрів В.Дороша та голови ДПА в Чернівецькій області І.Приймака. Згідно з цим документом сторони домовилися про встановлення партнерських відносин та координацію зусиль, спрямованих на створення сприятливих організаційних та економічних умов розвитку підприємницької діяльності в Чернівецькій області…Конкретною формою співпраці сторін,які підписали меморандум,будуть спільні засідання робочих груп…Передбачається, що така співпраця дозволить знівелювати чимало гострих моментів у стосунках між підприємцями та податківцями, які, між іншим, впродовж багатьох років за результатами численних соцопитувань були першими серед тих, хто найгірше дошкуляв підприємцям. Сьогодні вони віддали це сумнівне лідерство санепідемстанції та пожежникам…до людей,які працюють в цих групах,може звернутися будь-хто з підприємців, і вам завжди нададуть кваліфіковану допомогу».Кінець цитати.

     Цікаво читати такі опуси…Практично нічого не змінилося в кращу сторону.Навіть-навпаки.Хоча влада вперто переконує нас,що кращого годі й шукати.Та все менше людей їй вірить.А окремі фігуранти цього звернення пізніше «засвітилися» і на Податковому майдані. Правда, їхня роль там була специфічна, яка швидше заводила протестантів з числа дрібних і середніх підприємств на манівці, а не на магістральний шлях боротьби за свої права. Ось такі реалії…

     То хто обманює підприємців? І всіх нас?

   Саме так нинішній владний режим розраховується зі своїми вірними сатрапами за фактичне фабрикування справ проти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка і їхнє мордування за гратами.

   Отже, по порядку.

   1. Олександр Каліфіцький, який був начальником Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, зараз обіймає посаду прокурора Івано-Франківської області.

   Саме він тримав у своїх руках «розслідування» кримінальних справ проти Ю.Тимошенко та Ю.Луценка.

   Вважається наближеною особою до першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, який поставлений «опікуватися» опозицією.

   2. Сергій Войченко був слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури, а зараз є першим заступником прокурора Івано-Франківської області.

   Якраз цей «правоохоронець» очолював слідчу групу, яка «ліпила» справу проти Ю.Луценка, «підказуючи» свідкам, що їм треба говорити.

   3. Владислав Грищенко обіймав посаду начальника управління криміналістики Генпрокуратури, а за свої «праведні труди» став заступником прокурора Івано-Франківської області.

   У Генпрокуратурі відзначали особливу міцність тандему Каліфіцький-Грищенко, зокрема у «справах» Ю.Тимошенко та Ю.Луценка. Напевно, їхня спайка так діятиме і на Івано-Франківщині.

   4. Олександр Нечвоглодз посади слідчого Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України став заступником прокурора Чернігівської області.

   Вперше цей діяч «засвітився» у справі звірячого побиття народного депутата України Олеся Донія під час ратифікації Парламентом «харківських угод» у квітні 2010р. Він так «вправно» працював, що жоден винуватець того побиття так і не був притягнутий до кримінальної відповідальності.

   Його «майстерність» швидко оцінили і перевели до ГСУ Генпрокуратури. І ту він уже розкрив повністю свій талант «правоохоронця» у справі Ю.Тимошенко.

   5. Микола Грабик був слідчим СБУ. Тепер він – начальник слідчого відділу управління СБУ у Харківській області.

   До його «здобутків» якраз і відноситься «газова справа» Ю.Тимошенко.

   Вірного служаку гідно оцінили. За «мужність і героїзм», проявлені під час «небезпечної операції зі зліплення справи» проти Юлії Тимошенко, до Дня Незалежності України Віктор Янукович вручив йому орден «За мужність» ІІІ ступеня. А згодом М.Грабик отримав і підвищення по службі.

   Але є ще декілька «героїв» цього фарсу. Державне обвинувачення у справі Юлії Тимошенко представляли Андрій Байрачний, Олександр Микитенко, Лілія Фролова, Олександр Шорін, а у справі Юрія Луценка – Євген Зінченко, Віктор Клименко, Дмитро Лобань. Цікаво, де випливуть ці «мужні» бійці нинішнього режиму?

   Але де б вони не опинилися, їм постійно треба нагадувати про їхнє «героїчне» минуле. Так само і тим, що вже отримали високі посади, про що йшлося вище. Щоб життя їм медом не здавалося, щоб спокій їм тільки снився. Форми такого нагадування можуть бути різними, на будь-який смак. Опозиція має впритул цим зайнятися, в першу чергу «Батьківщина», «Фронт Змін» та інші партії, що входять до Комітету опору диктатурі (КОД). І лакмусовим папірцем тут має стати Івано-Франківщина, де опозиція має дуже сильні позиції, а звідти нагадування має перекинутися і на інші області, в т.ч. і на Харківщину, де на зоні мордують Юлію Тимошенко, та на Чернігівщину, якщо туди етапують Юрія Луценка. Саме тут нагадування режиму про його справжню антинародну сутність мають бути особливо гострими, включаючи широкі акції громадянської непокори. На мій погляд, цим треба зайнятися одразу ж після розгляду справ у Європейському суді з прав людини.

   Відповісти мають, як безпосередні виконавці замовлення на розправу з Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та іншими опозиціонерами, в т.ч. і судді, так і самі замовники цієї розправи, тобто режим. Саме тут КОД пройде екзаменування на єдність.

   Якщо корпоративні інтереси його учасників будуть відсунуті на задній план заради перемоги над режимом, який поводить себе як окупант Українського народу, то у всіх нас є шанс на гідне життя і європейську перспективу.

   Якщо гору візьмуть корпоративні інтереси учасників КОДу,то ні у нас всіх, ні у них (учасників) нормального майбутнього не буде.

   Але цього майбутнього не буде і тоді, якщо кандидатами на наступних парламентських виборах ставатимуть випадкові і корисливі люди, які дбають тільки про свій інтерес. А також крикуни без належної фаховості. Саме такі «діячі» потім зраджують і за «мзду» йдуть служити режиму. Їм не місце в лавах опозиції!

   Я щиро сподіваюся, що почуття відповідальності лідерів опозиційних партій перед Українським народом за його право жити гідно, як у розвинутих, демократичних країнах, переможеспокуси гетьманства і примарних, короткострокових вигод, і вони єдиним фронтом виступлять проти антинародного режиму.

                                                                     «Пізнайте правду, і правда визволить вас!» (Ів. 8, 32).

   Читаючи документ,що наводиться нижче, не покидає відчуття дежав’ю. Адже він стосується наших визвольних змагань періоду Української Народної Республіки, а враження таке, що це – інструкції ( з певними часовими і ідеологічними корективами) нинішньої офіційної Москви на чолі з самодержцем всія Росії Владіміром Путіним всім своїм державним і недержавним структурам, як діяти на українському напрямку, а також своїй «п’ятій колоні» в Україні.

   Отже, цитую мовою оригіналу уривки з «Инструкции агитаторам коммунистам на Украине. (Речьнародного Комиссара тов.Троцкого)»:

   «Товарищи! То, очеммы здесь– в России – говорим совершенно открыто, в Украине можно шептать лишь на ушко, а то лучше и совсем не говорить. Умение молчать есть тоже одна из фигур красноречия. Вы, товарищи, отправляйтесь на Украину. Помните же, что нет труднее работы агитаторской, как на Украине. В третий раз мы посылаем сильные кадры туда и каждый раз все с новойтактикойи с новыми приемами. Первым кадрам в 1917 году было очень легко. От них требовалось подорвать доверие украинских крестьян к Центральной Раде и Генеральному Секретариату. …намек на то, что Центральная Рада буржуазна, а Генеральный Секретариат состоит только лишь из генералов, окончательно отшибал у украинского крестьянства всякую охоту поддерживать свое правительство.

   Немного труднее дело обстояло при втором нашем походе на Украину, потому что мы готовились воевать с гетманом, а пришлось иметь дело с Петлюрой. В связи с этим и задача агитаторов сильно усложнилась. Нужно было руководителя противогетманским народным восстанием Петлюру уронить в глазах самих повстанцев. Это была очень трудная задача, в особенности, когда Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачи трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленного созыва трудового конгресса. …утверждение мысли, что Петлюра сверг гетмана для того, чтобы самому стать гетманом, что «самостійна» Украина это значит Гетманщина, это значит Павло Скоропадский или Петлюра, охраняемый от украинского трудового народа немецкими штыками – все это искуссно соткано нашими агитаторами в густую сеть, сделало крестьянскую среду столь напряженной, что она не выдержала в юго-западной части Киевской, а также Подольской губерниях. … Вот что значит хорошие агитаторы. Готовясь ныне к третьему походу на Украину, Совет Народных Комиссаров по примеру прежних лет в авангарде посылает Вас, товарищи агитаторы, Совет Народных Комиссаров крепко надеется, что и Вы «не посрамите» земли Русской.

   Не для кого не секрет, что не Деникин принудил нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло против нас украинское сытое  крестьянство. Коммуну, чрезвычайку, продовольственныеотряды, коммисаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души. В нëмпроснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозныйДнепрна своихпорогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, котрый давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная  доверчивость и уступчивость, а также отсутсвие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только на время войны –каждыйраз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою «самостійность» и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией и Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав.Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору и его успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Чëрного моря Россия существовать не может: она задохнëтся, а с ней и советская власть и мы с вами. Идите же на работу, трудную, ответственную работу. Конкретно ваша задача сводится к следующему:

   1. Не навязывать украинскому крестьянину коммуны до тех пор, пока наша власть там не окрепнет.

   2.Осторожно заводить еë в бывших имениях под названием артелей или товариществ.

   3. Утверждать, что в России нет коммуны.

   4. В противовес «самостійнику» Петлюре и другим говорить – что Россия тоже признаëт самостийность Украины, но с советской властью, а Петлюра продаëт Украину буржуазным государствам.

   5. Так как нам необходимо обезоружить всех повстанцев, чтобы они снова не обратились против нас, а это обезоруживание вызовет недовольство среди крестьянских масс – то необходимо внушать, что среди повстанцев большинство деникинцев, буржуев и кулаков.

   6. Трудное дело обстоит с Петлюрой, так как украинское крестьянство на него и надеется. Нужно быть осторожным. Только дурак или провокатор без разбору везде и всюду будет твердить, что мы воюем с Петлюрой. Иногда, пока совершенно не разбит Деникин, выгоднее распускать слухи, что советская власть в союзе с Петлюрой.

   7.Если будут случаи грабежей в Красной Армии, то их необходимо сваливать на повстанцев и петлюровцев, которые влились в Красную Армию. Советская власть постепенно расстреляет всех петлюровцев, махновцев и повстанцев потому, что они вредный элемент, и это будет явным доказательством не только строгой революционной дисциплины, но и суровой карой за грабежи.

   8.Так как правительство России вынуждено вывозить хлеб из Украины, то на вашей обязанности, товарищи, объяснить крестьянам, что хлеб возьмут только с кулаков и не для России, а для бедных украинских крестьян, для рабочих и Красной Армии, которая изгнала Деникина из Украины.

   9.Старайтесь, чтобы в Советы и Исполкомы вошли большинство коммунистов и сочувствующих.

   10. Принять все меры к тому, чтобы на Всеукраинский съезд советов не попали такие представители от волости, которые могут примкнуть на съезде к нашим врагам, и таким образом избрать правительство Украины не из коммунистов-большевиков.

   Отправляясь ныне на работу в Украину, помните, что вам здесь передавалось, не забудьте этих моих десять заповедей: они во многом Вам помогут, кроме того знайте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, и нашей она будет только тогда, когда будет советской, а Петлюра вышиблен из памяти народа навсегда.

   Желаю Вам полного успеха и счастливого пути.»

          (Праці Українського наукового інституту. Т.ХІІІ. Варшава, 1932, с.149-151).

   Ось такими методами діяли більшовики, ось так «утверджувалася» в Україні совєтская власть, ось так нищилася наша державність! Брехня, залякування та терор! Та й весь подальший період існування радянської імперії був пронизаний подібними ( прихованими чи явними) ідеологічними настановами.

   А що ж нинішня офіційна Москва?Може засудила такі дії? Може вибачилася за принесені страждання на українську землю?

   Та ні. І не відмовилася! І не вибачилася! А навпаки, вдосконалюючи та модернізуючи настанови Троцького, вперто намагається затягнути нас назад під своє ярмо.

   Прикро, що цьому сприяє як «п’ята колона» в Україні, яку не хотять знищити відповідні державні структури, зокрема СБУ, так і нинішній владний режим. Бо тільки В.Янукович спромігся створити справжнє чудо, яке до нього нікому не вдавалося. Він зумів одночасно зіпсувати стосунки з Брюсселем, Вашингтоном і Москвою. Чисто по – «проффесорськи». Але якщо Захід ніколи не поступиться своїми демократичними цінностями, які зараз в Україні згортаються, на догоду В.Януковичу, то Москва, яка і сама далека від цих цінностей, керуючись своїми імперськими амбіціями, закриє на такі «дрібниці» очі, трохи пожурить Януковича і з радістю візьме його під своє крило. І хай забирає собі на втіху. Але без України!

   Українському народові не по дорозі з продовжувачами справи Троцького!

    Дивився на Інтері 10 лютого 2012 року передачу Євгєнія Кісєльова… Повчально. Україноненависництво табачників не дивує, а все більше і більше дратує. Дограються! З цікавістю чекав телемосту (тільки теле-) з Москвою, звідки до нас, українців, мав промовляти Алєксєй Навальний – нове обличчя російської демократії. Інтрига. Адже це обличчя – начебто наполовину українське. Може що доброго скаже своїй українській половині…

    Навальний почав промовляти. Тримається досить впевнено. Відчувається певна закоханість у свою стрімку популярність. Подобається йому бути на гребені хвилі політичного невдоволення росіян своїм правителем і самодержцем Владіміром Путіним. Говорить загалом правильні речі. Чекаю, коли заговорить про свою українську половину.

    Дочекався… Краще б він цього не говорив. Виявляється, що Навальному… навалилась така ідея: об’єднати Росію, Білорусь і Україну.Чуєте? Про це вже нам хтось говорив… Тепер ще й Навальний навалив… українцям. На новому обличчі російської демократії проявились старі гримаси великодержавного російського шовінізму. До честі українських журналістів, які знаходились в студії, особливо Ірини Соломко, вони на таку навалу відреагували гідно. І нагадали новітньому російському демократові, що Україна – незалежна держава, більшість жителів якої підтримує її вступ до Європейського Союзу.

    Після цього Навальний почав трохи задкувати, але від сказаного вище так і не відмовився. Це й не дивно, бо позиціонує себе, як «умєрєнний россійскій націоналіст»! Тому і проявив себе в повній красі і «любові» до своєї української половини, принагідно згадавши про українське сало. І добре, що засвітився саме зараз, щоб в українських демократів не було жодних ілюзій щодо нових облич серед демократів російських, які з часом можуть з’явитися серед московського державного істеблішменту. Вся демократія багатьох із них закінчується там, де починається українське питання.

    Після таких навальних пасажів у мене з’явилося відчуття якоїсь відрази і гіркоти…Ще раз переконався, що Україну будь-яким способом хотять заманити, в т.ч. і новітні російські демократи, в міцні російські обійми, щоб «по-братерськи» задушити. Невже українство таке простодушне, щобсамостійно впасти в «братські» обійми Москви?

    Ось ця відраза і гіркота посилились ще й від того, що свіжа хвиля опозиційних протестів у Росії, яка свідчить про небажання росіян і далі миритися з авторитаризмом, виносить на поверхню фактично неприхованих великодержавних шовіністів. І це є нове обличчя російської демократії?! А чим воно відрізняється від обличчя нинішньої офіційної Москви в зовнішній політиці, особливо щодо своїх сусідів?

    Чим відрізняється Алєксєй Навальний від Владіміра Путіна? Не знаєте? Казахстаном… Саме так. Путін інтегрує Росію, Білорусь і Казахстан (ЄЕП, ЄврАзЕС, МС), заманюючи - затягуючи туди і Україну, щоб відновити Російську імперію. А Навальний хоче інтегрувати Росію, Білорусь і Україну. Без Казахстану. Поки що. Різницю вловили? Отож бо… Ось чому Україні треба пошвидше інтегруватися в європейські і євроатлантичні структури. Там – запорука нашої незалежності. Аргументи на користь цього я навів у своїй статті «Наше майбутнє – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії».

    І як тут не згадати інших наших «співвітчизників» - землячків: Хрістєнка, Оніщєнка та іже з ними. За свої високі і не дуже посади в московській державній ієрархії вони вірно служили і служать своїм роботодавцям,без причин боляче кусаючи Українську Батьківщину, де знаходиться їхнє родове коріння. Ось такі от перекинчики-полукровки є набагато небезпечнішими від Путіна, його оточення та їхніх послідовників. Бо стараються продемонструвати свою вірність господарям за будь-яку ціну.

   У нас, в Україні, на високих державних посадах теж вистачає своїх полукровок – необов’язково за походженням, а за духом, що є набагато страшнішим. Вони навіть на відверте знущання з себе дрібних російських чиновників, які затіяли «сирну війну», не можуть гідно відповісти. Особливо «яскраво» себе тут проявив український (чи дійсно так?) аграрний міністр Микола Присяжнюк. Лакейська поведінка. «Раби, подножки, грязь Москви…», - це про них так влучно сказав наш Кобзар – Тарас Шевченко.

   Маємо якнайшвидше позбутися у владі своїх перекинчиків-полукровок. Це дуже скоротить наш шлях до європейської та євроатлантичної інтеграції. Там – наш порятунок. Там – гарантія нашої незалежності. Європа – наш рідний дім. Вертаймося швидше назад до дому!

   Навіть український більшовик Микола Хвильовий, якого згодом тодішній режим довів до самогубства, зрозумівши свого часу справжню суть своїх московських соратників і правителів, сказав: «Геть від Москви!».

    Саме таке гасло зараз є дуже популярним на малій батьківщині В.Януковича серед можновладців і чиновників різного рангу.

    Та воно й не дивно, якщо проаналізувати деякі офіційні дані щодо кадрових призначень. Ось яка цікава картинка вимальовується, зокрема в прокуратурі, податковій службі та міліції по всій Україні. Начальником управління  МВС України в Житомирській обл. є Олександр Просолов, який народився у м.Слов’янську Донецької обл. Державну податкову адміністрацію Тернопільської обл. очолює Олександр Вітрук, уродженець м.Єнакієвого Донецької обл.

    Міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко також народився на Донеччині у м.Костянтинівці. Генеральний прокурор Віктор Пшонка походить з с.Сергіївка Слов’янського району тієї ж Донеччини. І голова Державної податкової служби УкраїниОлександр Клименко– звідтіля ж, з м.Макіївки.

    Начальником ГУ МВС України в АР Крим є Михайло Слєпанов з м.Слов’янськ Донецької обл. Міліціонерами цієї ж області керує Віктор Дубовик, що народився в м.Торез, а міліціонерами Полтавської обл. - Едуард Федосов, який народився у м.Червоноармійську, що на Донеччині. ГУ МВС України в Київській обл. очолює теж виходець з Донеччини Костянтин Сапко. А Кіровоградською обласною міліцією керує Костянтин Пожидаєв, який народився у Донецьку.

    Головою ДПА у Дніпропетровській обл. є Вадим Куслій, котрий теж народився у Донецьку. Звідси ж пішли у світ голови Державних податкових адміністрацій у Полтавській та Сумській обл. Володимир Задорожний і Андрій Кондрашов відповідно. З Донеччини походить і голова ДПА в Запорізькій обл. Олексій Тімарцев, а голова ДПА в Одеській обл. - з м.Макіївки.

    І далі. Прокурор Запорізької обл. В’ячеслав Павлов народився в Єнакієвому, Одеською прокуратурою керує теж виходець з Донеччини Олександр Мрихін, як і Київською – Михайло Витязь та Житомирською – Ігор Проценко. Прокурор Миколаївської обл. Володимир Гальцов народився у Торезі, а прокурор Донецької обл. Володимир Вишинський – у Макіївці. Донецьке коріння мають і прокурори Луганської і Харківської обл. відповідно Микола Бескишкий та Геннадій Тюрін.

    Не маю нічого проти Донеччини! Навпаки, шаную цей край шахтарської слави і його мужніх жителів – моїх дорогих співвітчизників. Досить назвати таких донеччан, як Олекса Тихий, Микола Руденко, Надія та Іван Світличні, Василь Стус, Петро Григоренко, Іван Дзюба, щоб побачити, яка це благодатна земля. Адже такими ПОСТАТЯМИ може пишатися будь-яка країна світу, а Україна – в першу чергу! Вони були надзвичайно стійкими в обороні українства перед жахливими викликами ЗЛА.

    Підтвердженням цьому є стаття випускника філософського факультету Московського державного університету імені Ломоносова, політв’язня, замордованого комуністичним режимом, Олекси Тихого «Думки про рідний Донецький край», написаної наприкінці 1972р. в розпал застою і чекістських погромів (журнал «Донбас», №1, 1991р.). Наведу деякі уривки з неї: «Я уродженець і мешканець Донеччини…Мене вчили і я вчив, що не хлібом єдиним живе людина, що сенс життя у творенні добра людям, у піднесенні матеріального і культурного рівня народу, у пошуках істини, у боротьбі за справедливість, національну гордість та людську гідність, у громадянській відповідальності за все, що твориться за мого життя…

1.   Я – українець…Я – клітина вічно живого українського народу.Окремі клітини будь-якого організму відмирають, але організм живе. Окремі люди рано чи пізно так чи інакше вмирають, а народ живе, бо народ безсмертний…Люблю свою Донеччину, її степи, байраки, лісосмуги, терикони. Люблю і її людей, невтомних трудівників землі, заводів, фабрик, шахт. Любив завжди, люблю сьогодні, як мені здається, в годину негоди, асиміляції, байдужості моїх земляків-українців до національної культури, навіть до рідної мови…

2.   Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури. Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю, молоко та яйця. Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів.

3.   …Не вина, а біда простих людей(тобто працьовитих робітників та селян), що з їхньої волі чи мовчазної згоди знищується українська мова та культура на Донеччині. Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки затоптуванням черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови. І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів народної освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом…». Геніальні слова видатного донецького українця.

    І на тлі таких непересічних особистостей зі свого рідного краю В.Янукович здійснює дивну кадрову політику – фактично суцільне земляцтво з часто не найдостойнішими, м’ягко кажучи, кандидатами на посади. Про українофобів типу табачників-міністрів й не кажу, бо ж не прямо з Донеччини, але дуже вірні господарю. А хіба нема кваліфікованих працівників у згаданих вище, та й не тільки, сферах – вихідців з інших областей України, які лояльно ставляться до нинішнього режиму? Виходить або нема (в це не віриться, бо фахівці є), або не палають бажанням співпрацювати (таке серед чиновництва трапляється рідко), або, швидше за все, «чужим» не довіряють.

    Але така кадрова політика – дорога в нікуди. Будь-яка влада, якщо вона хоче мати хоч якесь майбутнє, повинна опиратися на професіоналів, а не на примітивний земляцький підхід: хоч ніякий, але «свій». А якщо не «свій» (не пов’язаний з Донеччиною), то ще вірніший . В цьому аналізі кадрових призначень йдеться тільки про три дуже впливових структури. В інших – картина схожа. Напрошується питання: де і на яку посаду буде призначено чергового, прямого чи ні, вихідця з Донеччини? Кожен з нас може зробити відповідні кадрові зрізи і отримати відповідь наскільки ефективною є кадрова політика В.Януковича і яку модель влади він вибудовує. За всіма ознаками – це авторитарний режим особистої відданості правителю всія України. Чи потрібен такий «лад» Українському свободолюбивому народу?!

    Саме так! Розперезався! Цинічно і зухвало! Плюючи на громадську думку, а тим більше – на думку міжнародної демократичної спільноти, зокрема європейської.

    Йому (режиму) не соромно тримати за гратами Юлію Тимошенко та Юрія Луценка без будь-яких правових підстав, чинячи розправу над опозиційними політиками  із-за страху за своє майбутнє. Йому мало наруги над Українською громадою через псевдореформи, від яких і так малозабезпечений наш люд стає ще біднішим, а багатіють тільки можновладці різних рангів, їхні лизоблюди, псевдоборці з режимом та олігархи.

    Йому – цьому режиму – стає страшно, що багато наших співгромадян дізнаються Правду про нього завдяки чесній і безкомпромісній позиції деяких засобів масової інформації. Саме тому цей режим хоче знищити такі ЗМІ і запроваджує цензуру. Під його прес зараз потрапила львівська газета « Експрес».

    Прочитайте «Спеціальне звернення» її редакції (газета №8 за (26.01-02.02) 2012р.). Журналістів цього популярного всеукраїнського видання (600 тисяч передплатників і близько 5 млн читачів з усіх куточків нашої Батьківщини) хочуть поставити на коліна і змусити хвалити нинішній владний режим: режим якому чужі українські цінності; режим, який топче нашу історію і культуру; режим, який жирує на народному мозолі; режим, який закриває рота чесним журналістам і всіляко допомагає своїм лизунам грошима та квартирами за їхню показну псевдоопозиційну діяльність. Свобода слова опинилася під загрозою.

    І від цього постраждає не тільки чесна журналістика. Від цього постраждає вся Українська громада. Адже будь-який режим починає нищити вільні ЗМІ, а потім добирається і до людей. Авторитаризм дуже швидко сповзає до тоталітаризму.

    Редакція «Експресу» звертається до нас по допомогу і просить зробити на перших порах наступні дії. Ось вони. Цитую:

« 1. Телефонуємо на номери, зазначені нижче. Кажемо: «Ми вимагаємо справедливого суду у справі газети «Експрес».
  2. Надсилаємо електронною поштою за адресами, зазначеними нижче, повідомлення короткого змісту: «Ми вимагаємо справедливого суду у справі газети «Експрес».
  3. Надсилаємо поштові листівки на адреси, зазначені нижче, зі словами «Ми вимагаємо справедливого суду у справі газети «Експрес».

    Ми заздалегідь дякуємо кожній людині, яка зробить це.
    Це справді дуже важливо.

КУДИ НАДСИЛАТИ ЛИСТА ЧИ ТЕЛЕФОНУВАТИ:
1.  Адміністрація Президента України
01120, м.Київ, вул.Банкова,11
електронна пошта : vidkryrist@apu.gov.ua
тел.: 044 255 68 50,
         044 255 72 96,
         044 255 65 19.

2.  Львівський апеляційний господарський суд
79010, м.Львів, вул.Личаківська, 81
тел.: 032 275 34 14,
         032 276 59 85,
         032 275 15 42.

3.  Вища рада юстиції
04050, м.Київ, вул.Артема, 89
тел.: 044 238 68 66

   Телефони редакції «Експресу» для довідок та реєстрації ініціативних груп:
            0322 97 47 33,
            0322 97 47 01.
   Зареєструвати свою ініціативну групу можна за електронною адресою:
            razom@expres.ua

                                   Зразок двосторонньої поштівки:

                                                   Ми вимагаємо
                                             справедливого суду  
                                                 в справі газети
                                                    «Експрес».

    Будь ласка,цю поштівку вкладіть в конверт та надішліть на одну з адрес, вказаних вище. Дякуємо!».Кінець цитати із «Спеціального звернення». Від себе додам, що таку поштівку можна надсилати на всі вказані адреси одночасно. Хай знають і бояться нас!

    В цьому контексті – знищення свободи слова і запровадження цензури – треба розглядати і «справу» письменника Юрія Винничука.

    Ось його вірш, який так не сподобався нинішньому режиму і його комуністичним прислужникам.

                              Убий під…са
               Настала пора, коли кожен із нас
               Постав перед вибором часу:
               До влади прийшли бандюки й брехуни,
               Наперсточники й свинопаси.
               Здолали державу і склали до ніг,
               П’ючи нашу кров як вампіри,
               А їхній пахан, ледь прибитий яйцем,
               Веде нас до прірви.
               Бандитом він був і бандитом зоставсь
               Тепер уже вищого класу.
               Бо вже не шапки, а мільйони краде –
               Убий під…са.
               За те що Вкраїну продав ворогам
               І заповіти Тараса,
               Привів табачню і московських попів –
               Убий під…са.
               Табачніки правлять свій відьомський бал,
               Зійшла, мов зоря, їхня раса.
               Ми знову раби й малороси-хохли –
               Убий під…са.
               Тебе не забуде Вкраїна коли,
               Шахтарю з Донбасу,
               Ти візьмеш у руки сталеве кайло
               І вб’єш під…са.
               Нема в нас святішої більше мети
               Чи іншого спасу!
               У бога прощення піди попроси
               І вбий під…са.
               Коли на тарілочці нас подадуть
               Кремлю, що вже плямкає ласо,
               То буде запізно, повстань і убий!
               Убий під…са!

    Вони розгледіли в ньому порнографію та заклики до зміни влади насильницьким способом,тому напускають на автора прокуратуру і міліцію. А те, що їхні псевдореформи є суцільною порнографією і знущанням над Українською громадою, вони не помітили.

    Режим вже пробував закрити рота славетній буковинці, лауреату Національної премії імені Тараса Шевченка письменниці Марії Матіос та не вподобав собі іншого письменника Василя Шкляра. В результаті  з тих «наїздів» вийшов пшик, а твори згаданих авторів дістали шалену рекламу. Думаю, що так буде і з Юрієм Винничуком.

    Але тенденція є загрозливою, особливо зараз, коли під режимом хитається земля. Страх втратити владу і потрапити під кримінальне переслідування за свої «діяння» і «покращення життя вже сьогодні» для себе може штовхнути нинішніх можновладців на силовий сценарій проти Української громади. Але такий сценарій тільки пришвидшить кінець нинішнього  режиму - внутрішнього окупанта Українського народу. Адже наш народ ненавидить будь-яких окупантів!

    Режим, який розперезався остаточно, і авторитаризм, що насувається, можуть зупинити тільки наші спільні і рішучі дії: страйки, бойкоти та інші акції громадянської непокори.

    За нашу Батьківщину – Україну, за нашу свободу ми всі маємо розгорнути широкий фронт боротьби, відповідаючи за знущання над нами своїми ударними діями!
  

    22 січня 1919 року на багатолюдному Софіївському майдані у Києві урочисто на увесь світ було проголошено Акт злуки українських земель: «Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України- Західно-Українська Народна Республіка (Галичини, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Цим правовим актом було ліквідовано підступну несправедливість Московської держави, під протекцією якої Богдан Хмельницький сподівався захисту для України і яка сумновідомим  Андрусівським перемир’ям зі  шляхетською Польщею 30 січня (9 лютого) 1667 року розчленувала Україну, віддавши Речі Посполитій Лівобережну Україну (разом з Білоруссю) на 13 з половиною років. Але насправді це розчленування, з деякими модифікаціями проіснувало більше двох з половиною століть.
   

    Понад 250 років український народ вів боротьбу проти цієї несправедливості, за єдність своїх земель. Особливо гострою  була вона в кінці XVII ст. Першочерговим завданням було об’єднання штучно утворених Правобережної та Лівобережної України. Особливо активними були дії гетьмана Петра Дорошенка. Але царський уряд через своїх ставлеників уміло розпалював ворожнечу серед української спільноти, внаслідок чого часті зміни гетьманів та їхні дії, привели до братовбивчих битв, виснаження збройних сил, а Україну – до руїни.
   

    Проте  Український народ мріяв мати свою соборну незалежну державу. Таку волю народу проголосили й буковинські українці на історичному вічі 3 листопада 1918 року в Чернівцях. 22 січня 1919 року це споконвічне прагнення було стверджене державним документом, доведеним до відома всьому світові. Наступного дня почала свою роботу сесія законодавчої влади України – Трудовий конгрес, у роботі якого брали участь понад 400 делегатів, у тому числі від західноукраїнських земель – 36 і серед них 6 буковинців. 28 січня Конгрес прийняв тимчасову Конституцію Української Народної Республіки, яка забезпечувала демократичні основи державного життя України.
   

    На жаль, ситуація, яка склалася тоді в Україні, була дуже важкою. Україна опинилася затиснутою між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовицькими військами з півночі на Наддніпрянщині – і військами королівської Румунії та Польщі з заходу. На українській території вели бої різні армії: українська, більшовицька, білогвардійська, французька ,німецька, польська, румунська, анархістська. Менш як за рік Київ п’ять разів переходив з рук у руки. Військовий потенціал України був дуже слабким. До того ж, піддавшись облудній більшовицькій пропаганді з її гаслами соціальної рівності, на їх бік перейшли сформовані гетьманом Богунська і Таращанська українські дивізії, чимало загонів різних «отаманів» та «батьків»  - Матвія Григор’єва, Нестора Махна, Зеленого (Д.Терпила), Ангела та Шепеля. Деякі з них часто міняли свою орієнтацію, переходячи то на бік більшовиків, то на бік Директорії.
   

    Великої шкоди утвердженню державності завдали  ідеї українських соціалістів різних відтінків, які за свідченням сучасників складали майже 90 % делегатів у Трудовому Конгресі (на той час – парламенті). Вони фактично вели міжфракційні суперечки: ліві «боротьбисти» відстоювали совєтську владу; праві домагалися впровадження демократичного соціалізму; центр на чолі з М.Грушевським наполягав на передачі влади «трудовим радам селянських і робітничих депутатів». Виконавча влада належала Директорії, очолюваній Володимиром Винниченком, лідером Української соціал-демократичної робітничої партії, і Раді народних міністрів при ній під головуванням члена тієї ж партії Володимира Чехівського.
   

    Для українського народу це інфантильне замилування його державців та політичних лідерів ідеями соціалізму стало великою трагедією. Воно привело до втрати державності, до знищення Української Народної Республіки. На цьому доводиться наголосити з особливою силою, бо на 21му  році державності суверенної України посилено діє антидержавний українофобський рух. Створюються різного роду галасливі   товариства, спілки, об’єднання на підтримання реанімації СРСР,а насправді-Російської імперії. В нову політичну авантюру вони намагаються втягнути весь Український народ , час від часу оголошуючи початок збирання підписів за відновлення СРСР. І очолює цей рух випробувана тоталітарним режимом складова частина колишньої КПРС – Компартія України.
   

    Провина українських соціалістів і комуністів 20-х років, які намагалися будувати соціалістичну Україну, не знаючи, що вийде з цього на практиці, як той соціалізм позначиться на долі народу, - велика. Її усвідомлення має застерегти наших сучасників від повторення того необачного і смертельного для держави і народу кроку. Чесна людина не може й думки припустити про повернення в минуле,в страшний морок неоімперіалізму.
   

    Безневинно пролита кров, смерть кількох поколінь Українського народу ( та й більшості народів колишнього Радянського Союзу) тривожним дзвоном б’є  у свідомість кожного, попереджає не піддаватися підступній  пропаганді новоявленої «п’ятої колони» Москви.
   

    Злочин «керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства» проти Українського народу жахлиий. На одному Лук’янівському кладовищі у Києві нараховується близько 25 тис. жертв більшовицького терору, переважно видатних діячів української культури.
   

    В умовах західних областей України великого розмаху набула депортація українського населення. Так, за опублікованими уже документами органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього СРСР, ще в ході війни на 15 жовтня 1944 року було взято на облік для виселення з західних областей на північ  3329  родин загальним числом 10517 чоловік, в тому числі з Чернівецької області – 170 родин або 560 чоловік.
   

    За тогочасними порядками плани, як правило, перевиконувалися, і на 4 січня 1949 року з західних областей було депортовано 14729 родин або 36609 чоловік, у тому числі – відповідно – 461 родина або 1256 чоловік з Буковини.
   

    Це лише кілька епізодів нашого страшного минулого, до якого нас хочуть повернути новітні політичні авантюристи своїми підписами чи референдумом, розмальовуючи таке минуле перед сучасником веселковими фарбами. А найбільш, м’яко кажучи, дивує те, що правоохоронні органи на вимогу громадськості вжити заходів проти антидержавної діяльності подібних партій і товариств (відновлення пам’ятників кату українства Сталіну,заперечення Голодомору 1932-1933 років,як геноциду Українського народу) відбуваються заявами типу того, що вони, мовляв, у політику не втручаються. Аналогічно поводять себе і т.зв. нинішні суди. До чого це може призвести, неважко уявити собі.
   

    Пам’ятаючи це, ми повинні бути пильними до підступів українофобських елементів, не піддаватися на їхні провокації і облудні гасла. Знешкодити їх антидержавні й антинародні дії може тільки єдність і згуртованість усіх державницьких сил України.
   

    На жаль, нинішній  режим,  зовсім не цікавиться духовною єдністю Українського народу і не докладає зусиль для її досягнення. А без відчуття національної єдності марно сподіватися на будь-які світові здобутки нашої держави. Значні успіхи Німеччини, Японії, тих же азіатських країн з південного сходу засвідчують, що вони виходили з глибокої кризи з вірою у великі потенційні можливості своїх народів. Зовсім свіжий приклад вчорашніх братів по СРСР з нинішніх країн Балтії, які і зараз залишаються нашими великими друзями, також свідчить на користь важливості національно-духовного фактора.
   

    Складається враження, що у владній номенклатурі беруть гору ті, хто розвалює українську економіку, науку та культуру, дбаючи лише про власне збагачення і плюючи на  нашу громаду. Все це робиться для дискредитації Української державності та самої державницької ідеї.
   

    Вчителі, лікарі, працівники культури і мистецтва, аграрії, підприємці, промисловці, пенсіонери кинуті владою на грань виживання. Натомість знаходяться кошти в бюджеті для купівлі житла можновладцям, придбання модерної техніки та автотранспорту, закордонних поїздок з мізерною віддачею. Митниці держави нагадують паркан, в якому більше дірок, ніж дощок,а СБУ, прокуратура, міліція, прикордонники ніби нічого й не бачать. Золоті кільця довкола Києва,всіх обласних центрів і більшості райцентрів промовисто говорять про «моральність» нинішньої влади та й багатьох «тушкованих» і не дуже т.зв. опозиціонерів.
   

    Україна втрачає навіть ті позиції у національно-духовному відродженні, які були здобуті важкою працею на межі 80-90-х років, передусім в освіті та у функціонуванні гуманітарної сфери.
   

    «Злагода будує, незгода руйнує», - каже буковинське прислів’я. Тому я сподіваюся,що всі державницькі партії і організації припинять  чвари, розпорошення демократичних сил, об’єднаються і разом вироблять спільну тактику і стратегію у нелегкому процесі державного ствердження у всіх сферах внутрішнього і зовнішнього життя суверенної України. Особливо гостро постає питання згуртованості і соборності напередодні парламентських виборів ц.р. Адже нинішній режим буде робити все (підкуп, фальсифікації, залякування, адміністративний тиск), щоб утриматися при владі. Вже зараз з ненависті й помсти перенесено святкування Дня Свободи,запроторено за грати Юлію Тимошенко та інших опозиційних політиків,суттєво збільшено фінансування силових структур (крім армії),сукупна чисельність СБУ,МВС разом з внутрішніми військами,прикордонників та інших подібних організацій в рази більша за чисельність Збройних Сил України. Ось так В.Янукович,через страх за своє майбутнє,вибудовує поліцейську державу. Але вона його не врятує. Цій сваволі ми повинні протиставити свій рішучий протест і єдність дій!
   

    Тільки за наявності злагоди можлива вільна, демократична, незалежна, соборна Україна. Тільки за умови суспільної консолідації в ім’я демократії і державної незалежності зможемо відкинути чергову спробу внутрішніх і зовнішніх сил повернути нас у вчорашній день, накинути нам старе ярмо, оновлене привабливими гаслами і обіцянками.
   

    Злагодою і єдністю згуртовані демократичні сили неминуче переможуть. І тоді для всіх синів і дочок незалежної соборної України, незважаючи на їх етнічне походження, день 22 січня стане великим державним святом возз’єднання віками розтерзаних загарбниками-чужинцями українських земель Наддніпрянщини, Галичини, Буковини і Закарпаття. За часів тоталітаризму нам нав’язувалася ціла серія розкинутих за часом «свят возз’єднання» - то день вступу Червоної Армії в різні частини українських земель, то день прийняття їх «в сім’ю радянських народів» – але старанно замовчувалася справжня дата проголошення правового Акту єдності всіх українських земель – 22 січня 1919 року.
   

     Без єдності всіх регіонів України не вдасться подолати глибоку системну кризу, коріння якої лежить в пережитій нами епосі тоталітаризму і нинішньому режимі,який не хоче порвати з тією жахливою системою. У нас, тобто серед багатьох нинішніх можновладців і лівих партій, ще не перевелися прихильники поділу єдиного Українського народу на «бандерівців» і «москалів», на «східняків» і «западенців». Політичні авантюристи, користуючись відомим принципом «поділяй і володарюй», не усвідомлюють, що штучно роз’єднуючи політичну націю, яку творять всі громадяни України, вони тим самим свідомо підіграють імперським зазіханням,в першу чергу офіційної Москви. Такі підходи вже наробили біди чи не в кожному регіоні пострадянського простору.
   

    Україна, відновлюючи свою незалежність в 1991 році, щасливо уникла кровопролитних конфліктів завдяки мудрості свого народу. В нашій давнішій історії було більше, ніж достатньо, крові. Наші попередники сповна заплатили за нинішню свободу, тож дорожімо тим, що маємо, плекаймо свою державу, дбаймо про її громадян, проганяймо від влади тих, хто зневажає свій народ і його цінності.
   

    Повноцінна соборність всіх українських земель можлива тільки за повної соборності наших (Українських) душ!
                                

                                               З днем соборності, Українська громадо!
                                                   

                                                                Слава Україні!
 

    Ось і відходить у минуле загалом сумний для України 2011 рік…Всі ми живемо очікуванням,що Новий 2012 рік буде кращим за попередній.Хай так і буде.Адже ми заслуговуємо гідної долі у своїй рідній Батьківщині – не такої, яку нам нав’язує нинішній владний режим!

    Це – дійсно режим,бо влада будь-якої демократичної  країни бореться за підвищення рівня життя свого народу,а в Україні відбувається навпаки:рівень життя народу падає,а представники олігархічно-кланової влади все більше і більше збагачуються.Нинішній режим веде відверту війну проти Українського народу!Так поступають вороги і окупанти! Отже,в Україні немає української влади,а є режим у вигляді внутрішнього окупанта.Нам не потрібен такий режим!Тому єднаймося,дорогі земляки та вся Українська громадо. Разом ми здолаємо наших воріженьків і зробимо 2012 рік кращим для нас,ніж був попередній.

    А зараз у всіх святкові клопоти…Багато хто з наших громадян  кудись їде.Але необов’язково їхати за кордон.Та й не кожен може собі це дозволити.У нас,в Україні,є дуже багато неймовірно гарних місць,де можна чудово відсвяткувати Новий рік та Різдво Христове.До таких належить і моя мала батьківщина – Чернівецька область.Буковина-мій рідний край!Чарівний край Дністра,Черемоша, Прута й Карпатських гір.Один з найчарівніших куточків моєї рідної України-нашої неповторної Батьківщини.Навіщо кудись їхати?Вдома,в Україні,і дихається легше!

    В минулому році всім нам запам’яталися такі події,як  судилище над опозиційним лідером Ю.Тимошенко,знущання над іншими опозиціонерами, зокрема Ю.Луценком,т.зв. «пенсійна і податкова реформи».З іншого боку запам’яталось і те,що люди все рішучіше заявляють про свої права,не дивлячись на спротив режиму.Значить життя продовжується.І воно має найвищу цінність для нас.Разом ми-сила,яка здатна зробити наше життя по-європейськи гідним і заможним!Я ціную кожен прожитий день,навіть якщо він був і не зовсім вдалим. Жити гідно і бути здоровим-неймовірне задоволення!   

    Я вірю,що в 2012 році будуть позитивні зміни.Буковинці,як і вся Українська громада, заслуговують на порядну владу і чесних депутатів!Особливо гостро постане це питання на парламентських виборах,враховуючи сумний досвід місцевих виборів 2010 року.Адже патріотизм,чесність,порядність і професійність є зараз у великому дефіциті серед політикуму.Треба позбуватися тих,хто дбає тільки про свою кишеню і заради цього готовий на будь-яку підлість,отримуючи блага і нагороди від нинішніх можновладців.Крикунів теж не треба,бо від них немає жодного толку.Виборчий бюлетень-страшна зброя,яку треба спрямувати проти тих,яким байдужа доля Українського народу і нашої Батьківщини,проти пристосуванців і пройдисвітів,хапуг і всіх тих,хто нечесно нажив свої багатства.Бажаю,щоб мої земляки та всі Українські громадяни були здорові,щасливі,заможні,і щоб ми всі разом позбулися тих,хто заважає нам такими бути!

            Прийміть мої вінчуванки малі за великі,

            Би Ви були цего року здорові,як цвєки.

            Би Вас біда обминала і жаба не тисла,

            Міліція не спиняла і ніщо не гризло.

            Би Ви нічим не журились та й добре си мали,

            Би Ви такі файні були гей би цицку ссали.

            Би Вас дощі не мочили,лиш сонечко гріло,та ще й

            Би Вас сотку років…кортіло.

            Лети,лети,вінчуванко,стелися по полі-

            Вам бажаю в Новім році щасливої долі!

    І щоб збірна України з футболу гідно виступила на Євро- 2012.                                            

    Нехай Вифлиємська різдв’яна зоря сповістить нас про народження нашого спасителя Ісуса Христа і осяває нам шлях до змін на краще!                                                               

     Неприпустимі висловлювання багатьох політиків Росії,в т.ч. і високопоставлених,не мають нічого спільного із задекларованими в Москві і Києві намірами розвивати дружні добросусідські стосунки між нашими країнами.Грубі втручання у внутрішні справи незалежної України,спроби диктувати,що і як повинна робити суверенна держава,вкотре переконливо довели:рецидиви агресивного імперського синдрому російських політиків у відносинах з іншими країнами і надалі є основою зовнішньої політики Росії.

    Наш «стратегічний партнер»,постійно створюючи перешкоди для розвитку взаємовигідних економічних відносин між сусідами через запровадження акцизних зборів,квот на українську сільськогосподарську та промислову продукцію,що ввозиться на митну територію Росії,блокуючи створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень,діє зовсім не по-партнерськи.Така поведінка є характерною для диктатора,який не хоче рахуватися з геополітичними реаліями:Україна – незалежна європейська держава, самостійний суб’єкт міжнародного права назавжди!Прикро,що українські високопосадовці підіграють безпідставним домаганням «старшого брата»,але за це їх чекає зневага власного народу,політична смерть і лава підсудних.

                                              Лохи під «високою» рукою Москви.

    У білокам’яній,очевидно,не помічають історичних реалій,не розуміють чи не хотять розуміти(хоча,швидше за все і бачать,і розуміють,і свідомо діють),що настирливі заклики до «єднання» то під виглядом Єдиного економічного простору(ЄЕП),то Європейсько-азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС),то Митного союзу(МС) є всього-навсього завуальованим відновленням колишнього «нерушімого» під «високою» рукою Москви.Для цього припасовується і доктрина «русского міра»,одним із яскравих апологетів якої є Предстоятель Російської православної церкви(РПЦ) Кірілл – в миру́ Владімір Гундяєв,агент КГБ «Михайлов» (газета «Експрес», №81, 29 липня – 5 серпня 2010р.;моя стаття «Газ,нафта,попи́, вино,сигарети, діаманти…»).Патріарх Кірілл частіше буває в Україні, ніж у парафіях Росії,бо розуміє,що без України відновити Російську імперію,під будь-якими вивісками,є неможливо,навіть теоретично.Віра в майбутнє відродження імперії – просто сліпа наївність,з одного боку,та великодержавна,шовіністична налаштованість багатьох російських можновладців і церковних діячів,з іншого боку,яка може дорого коштувати українському народу.

    Складається враження, що провладні політичні сили часто-густо не дбають про національні інтереси України, а лише про виконання московського замовлення, до того ж за будь-яку ціну. Найбільш яскравим прикладом тут є «Харківська змова» 2010р. між Януковичем і Мєдвєдєвим. Перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії на українській території незаконно продовжили до 2042р., протрубіли на весь світ про якусь міфічну знижку на газ у 100 ам.дол., а ціна на нього все одно росте. Очевидно, що Москва, виходячи зі своїх інтересів, переграла український владний режим, по-простонародному – кинула, як лохів. І це тих, які постійно хваляться, що Донбас порожняк не гонить.Та тут – суцільний порожняк! Виникає логічне запитання:                     чи потрібні українському народові такі «українські керівники»?!Відповідь – очевидна. Ні!

    Повертаючись до Росії, можна впевнено сказати, що російська влада не тільки не приховує, а й широко пропагує своє бажання домінувати на пострадянському просторі. Зокрема, в указі Президента Росії «Про затвердження стратегічного курсу Російської Федерації з державами-учасницями СНД» (до відома:Україна не є державою-членом СНД) прямо й відверто наголошується на необхідності забезпечення домінуючої ролі Росії при «формуванні нової системи міждержавних політичних та економічних відносин на території постсоюзного простору» як важливого чинника «включення Росії до світових політичних та економічних структур, запобігання відцентрових тенденцій у самій Росії».

    Нинішня політика Росії спрямована на збільшення її геополітичної ваги у світі шляхом утримання стратегічного контролю над країнами, що постали при закономірному розпаді СССР.Але симпатики московської політики в Україні не хочуть помічати і обговорювати засоби, за допомогою яких російська влада намагається досягти своїх цілей.А цими засобами були і залишаються спроби (часто вдалі) провідних компаній Росії за міцної підтримки своїх державних структур(влади) дешево придбати стратегічно важливі об’єкти, зокрема нафтової та газової інфраструктури в Україні, намагання РФ будь-що зберегти військову присутність у нових незалежних державах, контроль за їх кордонами, розбудову колективної безпеки СНД та оборонного союзу.

    Ностальгічні плачі за союзом, як історичною минувшиною, не можуть закреслити реальність:Україна, як і Росія, є членом Ради Європи (РЄ) і має привести національне законодавство у відповідність до європейського правового поля. Україна взяла на себе зобов’язання ухвалити нові кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси, які мають відповідати стандартам РЄ. На жаль, окремі кодекси, які прийняті з величезним запізненням в останній час, дуже далекі від цих стандартів. З іншого боку, оскільки значна частина держав-учасниць СНД не є членами РЄ, то гармонізація законодавства з ними на багатосторонній основі здатна негативно позначитися на відповідності законодавства України сучасним європейським та світовим стандартам. А саме на такій багатосторонності, під виглядом ЄЕП, ЄврАзЕС, МС наполягає Росія. Що їй Європа? Для неї головне – відновлення імперської величі.А нам це ні до чого. Процвітання України і високий добробут нашого народу можна забезпечити тільки в колі вільних і заможних держав західного світу, які в абсолютній більшості належать до європейського і євроатлантичного простору – НАТО і ЄС. Та й нинішні українські високопосадовці постійно говорять про вступ України до Європейського Союзу. Правда, на ділі спостерігається інша тенденція: корупція процвітає, судочинство стає вибірковим і політично вмотивованим, опозиційних політиків (Ю.Тимошенко, Ю.Луценко) тримають за гратами. Але хоч на словах Янукович прагне європейської інтеграції, а Росія тягне нас в протилежний бік і на словах, і на ділі.

    Втягування України в різні російські проекти (ЄЕП,ЄврАзЕС,МС) суперечить нашим національним інтересам і здатне зашкодити її іміджу в очах міжнародної спільноти, зокрема ЄС. Поза всяким сумнівом, такий крок України (відмова від європейських і євроатлантичних устремлінь) буде однозначно розцінений у світі як повернення назад – до поступової відмови від незалежності України, як значний успіх Росії в реалізації найбільшої мети в її зовнішній політиці – відновлення на теренах пострадянського простору в тій чи іншій формі колишньої Російської імперії.

    Саме нині ми маємо історичний шанс поховати під уламками історії ще один міф – міф про необхідність для наших народів не тільки якогось нового східного слов’янського союзу (до речі, чому слов’янський союз у такому вигляді, адже в Росії та і в Україні живуть представники інших груп, а слов’яни-болгари, поляки, чехи і словаки входять до НАТО і ЄС, не бажаючи бути під рукою Москви?),а й співдружності незалежних держав(СНД).Бо насправді, у своїй більшості вона(СНД) є угрупованням  країн злиднів, бідняків, нескінченних конфліктів і неповаги до прав людини.Ми маємо, врешті-решт, покласти край диктату Росії, яка ледве справляється зі своїми внутрішніми проблемами, в основному за рахунок військової сили, репресивної системи і нафтогазодоларів, та акцентувати подальшу діяльність української держави на розвитку двосторонніх відносин на пострадянському просторі і якнайшвидшій інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Майбутнє України – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії.

                                  Україна фінансує ЧФ Росії, втягуючись у потенційну війну.

    Повернімося знову до Чорноморського флоту Росії. За флотськими угодами 1990-х років Україна, на жаль, відмовилася від права власності на значну частину майна, об’єктів берегової інфраструктури, акваторій та земельних ділянок ЧФ колишнього СССР. Окремі статті документів прямо суперечать Конституції України. Наприклад, положення про основну базу ЧФ РФ у Севастополі та тимчасове застосування угод до набуття ними чинності.

    Розмір відшкодувань Україні з боку Росії набагато менший за реальну вартість майна та реальні розміри плати за користування землею, об’єктами інфраструктури, акваторією та іншими ресурсами. Маяки, незважаючи на рішення судів про повернення їх Україні, Росія фактично окупувала. ЧФ Росії займає в Україні майже 2/3 азово-чорноморського узбережжя і близько 20 тис.га землі, золотої землі. Виходячи з розмірів орендної плати за інші іноземні військові бази, які є зараз у світі, ми мали б отримувати 9-10 млрд.ам.дол. тільки за оренду землі! Сума вражаюча! До речі,всі іноземні військові бази в різних країнах є компактними і строго територіально обмеженими. Тільки в Україні база ЧФ Росії є екстериторіальною, тобто розкиданою по нашому морському узбережжю,а російські вояки можуть вільно розгулювати чужою територією.Ось такі сумні реалії! По суті, ці угоди можна вважати дарчими документами. Україна втратила, за різними оцінками, від 30 до 40 млрд.ам.дол., передаючи Росії половину флоту. І це ще не все. Крім половини кораблів ЧФ колишнього СССР, Україна «презентувала» «стратегічному партнерові» ще 117 кораблів, що становить не багато не мало 32 % колишнього ЧФ. Як компенсацію за них Росія зобов’язалася списати з українського «боргу» 521,06 млн.ам.дол. Цю суму можна оцінити, порівнявши її з тією, яка передбачалася проектом цієї самої угоди від 23 серпня 1995р.: тоді нам мало перепасти 2992,78 млн.ам.дол. «Щедрість» тодішнього прем’єра Павла Лазаренка,чий підпис стоїть під угодою, і поступливість Президента Леоніда Кучми, який доручив йому цей документ підписати, обійшлася Україні в 2,5 млрд.ам.дол.(до речі, міждержавні угоди, за Конституцією, повинен підписувати тільки глава держави). Справді великодушний жест з боку тодішніх наших можновладців. А нам Росія ще щось торочить про нашу велику заборгованість перед нею. Слідом за нею ці нісенітниці повторює її «п’ята колона» в Україні.

    Ще кілька прикладів. Протягом чотирьох років з ЧФ було списано 263 одиниці кораблів та інших плавзасобів. Згідно з угодою про взаємні розрахунки передбачено, що Росія мала відшкодувати Україні половину їхньої вартості в розмірі 5,5 млн.ам.дол. Полічіть, скільки це все становить у середньому за одиницю, і ви зрозумієте, що значно вигідніше було б продати ці кораблі на металобрухт.

    Угоди не передбачають оплати за використання іноземними військами української території протягом 1992-1997 років. Тобто за наслідки базування російських військ має розкошелитися сама Україна. Кожного року в Законі «Про Державний бюджет України» закладається чимала дотація Севастополю,як компенсація за перебування там…ЧФ Росії(?!). Отакої! Орендна плата за використання землі та акваторій просто мізерна. По суті, вона майже не покриває земельного податку. І за цього всього сторони «домовилися» про оригінальний спосіб розрахунків. Росія не сплачує Україні коштів – просто списує борги(?!), щось близько 95 млн.ам.дол. щорічно.Просто смішно! За наявної схеми для повного погашення нашого «боргу» російський ЧФ повинен був базуватися у нас аж 24 роки. Після «Харківської змови» треба додати ще 25 років – до 2042 року! Ось яку ціну ми платимо за лакейство наших «провідників».

    Крім територіальних та фінансових втрат, є ще один неприємний аспект: Україна де-факто вступила у військовий союз з Росією. Надання згоди Україною на участь підрозділів ЧФ в бойових діях на Кавказі є прямим доказом цього. Крім того, Україна наражає себе на небезпеку ударів у відповідь по об’єктах ЧФ, які знаходяться на нашій території. Крім того, ЧФ має у своєму складі носії ядерної зброї. А українська громадськість, мабуть, і не знає, що на території України діє розвідувальне управління ЧФ Росії, відділ ФСБ для контррозвідувального забезпечення діяльності ЧФ, військовий суд і прокуратура. Повна вседозволеність!Російські воєнна розвідка і ФСБ вже створили достатньо міцну «п’яту колону» на півдні України, в т.ч. і різноманітні воєнізовані формування. А Янукович, замість того, щоб припинити цю вакханалію, продовжує ще на 25 років перебування російського флоту у нас. Питання про заборону базування іноземних військових формувань на українській землі, як того вимагає Конституція, так і залишається без відповіді з боку українських можновладців.

    Про будівництво дамби до українського острова Тузла вже й казати нічого.Росія не може дати лад своїй величезній території,але все одно зазіхає на чуже.Мало того,вона хоче контролювати все Азовське море і Керч-Єнакальський канал,зробивши відповідним чином делімітацію міждержавного кордону.А це-посягання на нашу територіальну цілісність!

    Чи не забагато поступок «старшому брату» за його небратську політику щодо України?!

                                    Росія винна Україні 52 млрд амер. доларів!

    Зараз Росія хоче повністю забрати у свою власність українську газотранспортну систему(ГТС).Та ще й вимагає відмовитися від європейської інтеграції.А це означає перетворення України на російську губернію.

    Чим ще треба Україні поступитися,щоб Росія нарешті наситилася?Ні,їй завжди буде мало!Московські можновладці діють за принципом: «Нам нужен мір, жєлатєльно вєсь!».Підтвердженням цього є Білорусь,яка руками Лукашенка віддала свою ГТС у повну власність Росії,де-факто ставши її губернією,а на черзі-Молдова.Нам такої «ласки» не треба! Тому Україні відступати нікуди: або ми йдемо до процвітаючої європейської та євроатлантичної спільноти, або нас чекають московські задвірки.Це має зрозуміти Янукович і його оточення. Бо в нормальній країні вже за «Харківську змову» його б чекав імпічмент.Подальша здача ним національних інтересів України приведе його не тільки до імпічменту,а й на лаву підсудних. Хай про це знає і пам’ятає!

    І ще один болючий аспект, пов'язаний з розподілом закордонної власності колишнього СССР.Адже Україна не відмовилася від своїх активів і пасивів (боргу). В 1992р. в рамках СНД була підписана угода про т.зв. нульовий варіант. Її підписання було величезною помилкою тодішньої української влади. За тією угодою Росія перебирала на себе всі пасиви СССР,які складали 96,8 млрд.ам.дол., а інші країни відмовилися від своїх прав на закордонну власність СССР.

    Але Парламент України не ратифікував згадану угоду, а прийняв постанову, якою зобов’язав Кабінет Міністрів України продовжувати переговори з Росією щодо проведення повної інвентаризації і розподілу закордонної власності СССР.Та офіційна Москва вперто не хоче про це говорити, бо знає, що винна нам величезні суми грошей.

    За офіційним документами 1991р. частка України складає 16,2% активів і пасивівCССР. В 2010р. Російське  МЗС повідомило, щоРосія погасила всі борги СССР, сплативши при цьому 14 млрд.ам.дол. як частку України у зовнішньому борзі СССР.А вартість закордонної власності колишнього СССР на момент його розпаду Росія оцінила в 110 млрд.ам.дол.Навіть якщо повірити в останню цифру,то доля України в активах складає 19 млрд.ам.дол.Віднявши завищених 14 млрд. пасиву,бачимо,що Росія винна Україні 5 млрд.ам.дол. Але українські дипломати і фінансисти, які мали доступ до офіційних документів СССР,говорять про 400 млрд.ам.дол.активів. Тобто Україна мала б отримати свою частку активів у розмірі 66 млрд.ам.дол. Віднявши від цієї суми частку пасивів, отримаємо 52 млрд.ам.дол. чистого прибутку.Ось чому Росія боїться переговорів на цю тему і не віддала нам жодної будівлі за кордоном!

    Офіційна Москва не хоче будувати з нами рівноправні, партнерські стосунки, а провадить щодо України безцеремонну великодержавну політику, вимагаючи все нових поступок, не даючи нічого взамін. Отаке «братерство»!

    Це справді той випадок,коли за державу прикро і соромно за українських можновладців,які замість того, щоб відстоювати національні інтереси України,за звичкою по-холопськи схиляють голову в північно-східному напрямку.Навіщо?  

                                 Європейський Союз-наш дім, а не «старший брат».                               

    Адже ЄС,на відміну від Росії,не прагне забрати у нас ГТС та інші стратегічні об’єкти,не вказує,що і як Україні робити,з ким дружити,куди вступати,не хоче бути для нас новим «старшим братом»,не зазіхає на нашу територіальну цілісність,поважає наше право вибору.ЄС-це принцип чотирьох свобод:вільна торгівля,вільне надання послуг,вільне переміщення капіталу і вільне пересування робочої сили.Рішення там ніхто не нав’язує.Воно залежить від позиції будь-якої країни ЄС,навіть найменшої.А всі інтеграційні структури офіційної Москви (ЄЕП,ЄврАзЕС,МС) побудовані на принципах московського ”єдіноначалія»,бо в керівних органах цих структур вона має 80% голосів і керуватиме одноосібно.Виходить той же СССР,тільки під іншою вивіскою і в дещо іншому складі.Але Україна вже там була і щастя не знайшла!Та й нинішня Конституція України забороняє такі «братські» надбудови.                                                                                                             

    Тимчасові труднощі,які зараз переживає ЄС,долаються спільними зусиллями всієї європейської родини.Отут і проявляється разюча відмінність між справді братськими стосунками всередині ЄС та «братським» ставленням Росії до України і не тільки всередині СНД.Яскраві приклади такого «братерства» я наводив вище.А про рівень життя людей,зарплати,пенсії,соціальні гарантії в ЄС,навіть в його найбідніших країнах,українські громадяни можуть тільки мріяти,так само,як можуть мріяти громадяни і інших країн СНД.В ЄС діє принцип верховенства права,закони виконуються,суди є неупередженими,свобода слова гарантована,чого немає в СНД.То куди Україні треба рухатися,проводячи відповідні реформи,підвищуючи рівень життя своїх громадян і викорінюючи корупцію?Очевидно,що в ЄС!                                                                                                                

    Тим більше,що європейська спільнота дає нам шанс.Звісно,якщо Україна дотримуватиметься фундаментальних принципів і цінностей Європейського Союзу.Адже вступаючи до того чи іншого міжнародного об’єднання,в т.ч. і ЄС,будь-яка країна бере на себе зобов’язання жити за нормами і принципами цього об’єднання,а не навпаки.Україна не може бути винятком.Зацитую окремі пункти Резолюції Європейського Парламенту щодо поточної ситуації в Україні від 27 жовтня 2011р.: «…Європейський Парламент:…

    A. оскільки ЄС виступає за стабільну та демократичну Україну, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенство права та права людини, захищає меншини та гарантує фундаментальні права; оскільки внутрішня політична стабільність України, в тому числі фокус на внутрішніх реформах та повагу до верховенства права, яке передбачає справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, є передумовою для подальшого розвитку відносин між ЄС та Україною;

    B. оскільки однією з основних зовнішньополітичних цілей Європейського Парламенту є покращення та сприяння відносинам з Україною та зміцнення Європейської політики сусідства, яка має на меті заохочення політичних, економічних та культурних відносин між країнами, яких вона стосується, та ЄС і його державами-членами;

    C. оскільки рішення Печерського районного суду в Україні від 11 жовтня 2011, яким колишнього Прем'єр-міністра Юлію Тимошенко було засуджено до семи років ув'язнення, було заборонено їй ще протягом трьох років займатись політичною діяльністю, стягнуто штраф у розмірі 200 мільйонів доларів та конфісковано все її майно, широко вважається актом помсти, або спробою за допомогою кримінальної судимості та ув'язнення членів опозиції завадити їхній участі у парламентських виборах наступного року та президентських виборах 2015 року;

    D. оскільки 12 жовтня Служба безпеки України порушила нову кримінальну справу проти Юлії Тимошенко та колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, яких звинувачують у змові, будучи президентом та реальним власником компанії "Єдині енергетичні системи України", з метою розтрати державних коштів України в особливо великих розмірах;

    E. оскільки до кримінальної відповідальності притягається все більша кількість посадовців, включаючи міністрів колишнього уряду, але переважно (заступників) голів державних департаментів та інспекцій, голів підрозділів правоохоронних органів, суддів районних судів та голів органів місцевої влади;

    F. оскільки уряд України зобов'язався запровадити низку правових реформ, які б привели цивільне та державне право України у відповідність до європейських та міжнародних стандартів;

    G. оскільки ЄС продовжує наголошувати на необхідності поважати верховенство права, включаючи справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, тим самим уникаючи небезпеки спровокувати враження про вибіркове застосування судових заходів; оскільки ЄС вважає ці принципи особливо важливими для країни, яка прагне вступити у глибші договірні відносини та створити політичну асоціацію з Союзом;

    1. Вважає, що поглиблення відносин між ЄС та Україною та пропонування Україні європейської перспективи мають велике значення та є в інтересах обох сторін; визнає прагнення України згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз, за умови, що будуть дотримані всі критерії, включаючи повагу до принципів демократії, прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права;

    2. Засуджує обвинувальний вирок колишньому Прем'єр-міністру Юлії Тимошенко як порушення прав людини та зловживання судовою системою для політичного переслідування провідних опозиційних політиків України; наголошує на тому, що закон, який був вибірково застосований до Тимошенко, походить з радянських часів та передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення; у той час як Статті 364 та 365, які наразі розглядаються Верховною Радою, не відповідають стандартам ЄС та ООН;

    3. Закликає українську владу забезпечити справедливий, прозорий та неупереджений судовий розгляд апеляції Юлії Тимошенко, якщо вона її подаватиме, та інших судових процесів проти членів колишнього уряду; наполягає на тому, що Юлії Тимошенко необхідно дати змогу скористатись своїм правом на повноцінну участь у політичних процесах вже зараз та на майбутніх виборах в Україні;

    4. Занепокоєний тим, що судовий процес проти Тимошенко повністю суперечить проголошеній українським урядом відданості демократії та європейським цінностям;

    5. Висловлює свою щиру стурбованість триваючим перебуванням під вартою колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, якому поки що не був винесений вирок, та іншими аналогічними справами;

    6. Наполягає на тому, що всі судові процеси проти колишніх та чинних високопосадовців уряду повинні проводитись у відповідності до європейських стандартів справедливості, неупередженості, прозорості та незалежності;

    7. Вважає, що якщо не буде переглянуто вирок Юлії Тимошенко, це поставить під загрозу підписання Угоди про асоціацію та її ратифікацію, ще більше віддаляючи країну від реалізації її європейської перспективи; висловлює занепокоєння певними ознаками згортання демократичних свобод, а також можливим перетворенням державних інституцій на інструменти здійснення партійних цілей та політичної помсти; 

    8. Наголошує, що зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, включаючи достойну довіри боротьбу з корупцією, є важливими не тільки для підписання Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між Україною та ЄС, але й для консолідації демократії в Україні;

    9. Вітає згоду, досягнуту щодо Угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі; вважає цю угоду міцною основою для можливого завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною;  

    10. Висловлює стривоженість повідомленнями про погіршення свободи та плюралізму преси в Україні; закликає владу вжити всі необхідні заходи для захисту цих невід'ємних аспектів демократичного суспільства, а також утриматись від будь-яких спроб контролювати, прямим або непрямим чином, зміст повідомлень у національних ЗМІ;

    11. Рішуче підтримує рекомендації, висловлені у спільних висновках Венеціанської Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо проекту закону про вибори народних депутатів; вважає необхідним ухвалення та запровадження цих рекомендацій належним, інклюзивним та всебічним шляхом із залученням опозиції та громадянського суспільства;

    12. Закликає всі політичні сили в Україні провести чесні та прозорі дебати щодо процесів прийняття політичних рішень; наполягає на тому, що розслідування можливих невдач в процесі прийняття політичних рішень повинні проводитись парламентською слідчою комісією;

    13. Вважає, що нещодавно перенесена зустріч з президентом Януковичем могла б стати чудовою можливістю вирішити серйозні проблеми, озвучені українській владі, а також відновити конструктивний діалог, який міг би привести до парафування Угоди про асоціацію за умови, що буде досягнуто значного прогресу щодо усунення існуючих технічних та політичних перешкод; закликає Раду та Комісію заново призначити перенесену зустріч з президентом Януковичем так, щоб вона відбулась до запланованого на грудень 2011 року Саміту Україна-ЄС;

    14. Закликає Комісію допомогти судовій реформі в Україні, краще використовуючи Програму розбудови спроможностей ЄС, а також розглянути можливість створення Консультативної групи високого рівня для допомоги Україні в її зусиллях щодо гармонізації із законодавством ЄС, включаючи судову сферу; 

    15. Доручає своєму президенту передати дану Резолюцію Раді, Комісії, Віце-президенту Комісії/ Верховному представнику Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, урядам та парламентам держав-членів, уряду і парламенту України, а також Парламентській Асамблеї Ради Європи і ОБСЄ.»  

                                Дилема В.Януковича:або ЄС, або лакей Москви, але без нас.                                                            

    Отже, Україна,як європейська країна,має зараз унікальний шанс зробити остаточний вибір на користь своєї європейської перспективи.Адже Договір про ЄС надає нам право вступу до нього!Вся відповідальність за це лежить на українських можновладцях та особисто Вікторі Януковичу. Угода про асоціацію з ЄС і Угода про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, яка є складовою частиною попередньої Угоди, - наш єдиний шанс остаточно порвати з пострадянським минулим та назавжди влитися в свою рідну європейську заможну, правову родину.  

    Парафування цих документів – тільки перший крок до максимального зближення з ЄС. Потім має бути підписання та ратифікація.Якщо український режим не дослухається до Резолюції  Європарламенту,то набуття чинності Угоди про асоціацію може затягнутися на  десятиліття.І тоді Москва зробить все, щоби Україну навіки посадити під свій ковпак.                             

   Рішення – за Януковичем!Якщо він не дослухається до позиції майже 2/3 громадян України на користь Європейського Союзу, то вічна зневага свого народу, а то й суд, йому забезпечено.

   Український народ, як повноправний господар на своїй землі, має повне право на гідне життя в європейській і євроатлантичній спільноті.

   Український народ має заставити своїх чиновників,незалежно від рангу,виконувати його волю.

   Досить терпіти зневагу над собою різних «братів» та внутрішніх окупантів!                                                                

    Так, так! Саме такий ряд ”діянь” вимальовується, коли аналізуєш життєвий шлях окремих попів-батюшок, які не цураються небогоугодної діяльності і тут же повчають ”темні”, народні маси, щоб вони жили за Законами Божими.

    У людей, які вірять у Господа Бога і стараються жити за його заповідями, може виникнути запитання: а що спільного може бути між священнослужителем і торгівлею сигаретами, вином, діамантами та іншими речами, які не мають жодного відношення до Церкви? На жаль, така спільність є.

    Отже – факти. Цитую: ” 1997 року російський інформаційний простір сколихнула серія скандальних розслідувань журналіста Сергія Бичкова, опублікованих у газеті ”МК”. Саме ця людина вперше насмілилася відкрито заявити:Російська Православна Церква  ”приторговує ”контрабандними сигаретами й має від цього сотні мільйонів доларів прибутку! А провадить активну комерційну діяльність Відділ зовнішніх церковних зносин, який на той час уже кілька років очолював авторитетний митрополит Кирило.Власне, своє особливе становище серед вищих церковних служителів Володимир Гундяєв (справжнє ім’я теперішнього патріарха) і заслужив завдяки організації бізнесової діяльності ВЗЦЗ ”.

    Ось таке поєднання: Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московської Патріархії і торгівля сигаретами.

    Йдемо далі: ” Офіційна версія РПЦ така: на початку 90-х митрополит Кирило звернувся до німецьких підприємців із проханням надати Церкві гуманітарну допомогу. І ті нібито швиденько погодилися ”подарувати”РПЦ товари, які не могли реалізувати в Європі. Натомість Церква на чолі з Патріархом Алексієм ІІ домовилася з президентом Борисом Єльциним, щоби ці ”пожертви”завозилися до Росії без мита. Держава виділила Церкві квоти, і таким чином священнослужителі здобули можливість продавати гуманітарну допомогу на території Росії та отримувати непоганий дохід для розбудови Церкви.  Натомість ще ”занадто”вільна на той час російська преса писала інакше. Безмитне ввезення Церквою продукції і продаж на території Росії – це цілком продуманий бізнес. Сукупний оборот контрабанди, що був реалізований через церковні схеми впродовж десяти років, за підрахунками, перевищив 8 мільярдів доларів. Отака гуманітарочка! ”

    А тут уже спостерігаємо ”незалежність”Російської Православної Церкви від Російської держави.

    Та й КДБ не стоїть осторонь: ” Тільки від отруювання населення Росії махоркою – продажу ”гуманітарного” тютюну – у 1995 році Відділ зовнішніх церковних зносин одержав 75 мільйонів доларів! Про це у своїй праці ”Історичний шлях православного талібанства” 2002 року писав ще один дослідник комерційної діяльності РПЦ – священик, правозахисник і політичний діяч отець Гліб Якунін. Його аналіз офіційних документів держави та Церкви шокує: загалом тютюн становив 42% так званої гуманітарної допомоги. Всеросійська надзвичайна комісія, підрахувавши втрати країни від митних пільг РПЦ за 1994 – 1996 роки, дійшла висновку, що вони становили майже 33 трильйони рублів! 18 липня 1996 року влада скасувала ті пільги, однак 12 вересня 1996-го уряд РФ дорученням №ВЧ-П2-3/1286 повернув їх бізнесменам від Російської Православної Церкви. Допомагали, скажімо, колишні агенти КДБ. Наприклад, один із радників керівника ВЗЦЗ, так званий професор богослов’я Валерій Лебедєв – у минулому генерал-майор, заступник голови КДБ Володимира Крючкова, звільнений з органів 1991 року. А сестра Володимира Гундяєва Лідія Леонова стала засновницею і власницею близько 300 тютюнових структур! До речі, сигарети поставляла не якась незрозуміла фірма з ”випадковими” залишками на складах саме такої продукції ( у чому Кирило намагався переконати Архиєрейський собор), а один з гігантів світової тютюнової промисловості – компанія ”Філіп Морріс Продактс Інк.” Митні документи тих років свідчать, що Церкві надходили сигарети найрізноманітніших марок. Йшли вони зі Швейцарії, з міста Базеля, Гютерштрассе,133. На інших митних документах читаємо: ”Виробник: RJR Tobacco (США). Продавець: ВЗЦЗ Московської патріархії”.Навіть вказана адреса великогуртового сигаретного складу: ”м.Москва, Данилівський вал, 22, Данилів монастир”.А ось ще кілька цифр у митних документах: ”Штаб гуманітарної допомоги Російської Православної Церкви при Відділі зовнішніх церковних зносин Московської патріархії зобов’язується здійснити фактичне увезення до Російської Федерації товарів, що підлягають маркуванню, відповідно до митного режиму випуску до вільного обігу тютюнових виробів, у кількості 96.591.000 пачок сигарет, помістити їх на АТЗТ ”Павелецька”… гарантійне зобов’язання ВЗЦЗ МП на суму 15.840.924 екю ”.

    Шокує?! Ось ще: ”Продаж сигарет та іншої ”гуманітарної допомоги”, зокрема вина, давав колосальні прибутки, отож постало питання: де зберігати гроші? Тому 30 червня 1993 року ВЗЦЗ РПЦ за підтримки Смоленської і Калінінградської єпархії, Калузької і Борівської єпархії, Костромської єпархіїі і Всецерковного православного молодіжного руху створили Акціонерний комерційний банк сприяння благодійності та духовному розвитку Вітчизни ”Пересвіт”. А проте жоден з-понад 140 єпархіальних архієреїв не підтвердив, що ВЗЦЗ скеровував які-небудь кошти на відновлення зруйнованих храмів і монастирів! Зате, як подейкували ”злі” язики, митрополит Кирило у ті часи дістав у використання два літаки.Один, невеликий – для польотів у Смоленськ і Калініград, а другий – для польотів за кордон ”.

    І діаманти – тут, як тут: ” Один з найприбутковіших бізнесів митрополита Кирила у 90-ті роки – спільна діяльність ВЗЦЗ і АТЗТ ”АРТГЕММА”. 17 грудня 1993-го вони уклали договір про створення нового підприємства, що спеціалізувалося на обробці й продажу діамантів. Для налагодження діяльності товариству стали у пригоді потужні особисті зв’язки митрополита Кирила в уряді й на митниці… У договорі застережено й розподіл прибутку: ”Товариство – 65%, дослідницький інститут – 20%, ВЗЦЗ – 15%”.Як з’ясувалося пізніше з досліджень того ж Якуніна, тільки за 1994 рік  ”АРТГЕММА” завдяки клопотанням митрополита Кирила отримала з ”Роскомдрагмету”  алмазів на 6 мільйонів доларів! ”

    Сама ”скромність”, як того вимагає Слово Боже і духовний сан: ”Вочевидь, дипломатичний талант Кирила та гроші, завдяки яким він може носити годинник ”Бріджит”за 30 тисяч доларів, багато змінили. Обирали нового патріарха…вже не на Помісному Соборі, як попередника, а на Архиєрейському. Тобто без участі простих священиків і мирян. Тим часом, колишній співробітник КДБ агент ”Михайлов” ( про що колись писав сам же Якунін), а тепер Патріарх Московський і всієї Русі їздить броньованим ”лексусом”, працює у вкритих позолотою кабінетах і повчає ”народ Святой Русі” у різних країнах, що орієнтуватися на Христа вірянам мало, треба – ще й на Москву. Та чи справді вірить ”тютюновий”Патріарх, що й на небі повірять у чистоту його правди? ”

    Ці факти наведені в статті ”Сигаретний Патріарх”(газета ”Експрес”, №81, 29 липня – 5 серпня 2010р.).

    Недавній візит Глави Російської Православної Церкви на Буковину разом з цілим почтом нафтово-газових магнатів, роздача їм церковних нагород Московської патріархії ще раз підтверджує тісний зв'язок між газом, нафтою, вином, сигаретами, діамантами, КДБ(ФСБ),нинішньою українською (а по суті-неукраїнською) владою і окремими батюшками.Правитель всія Росії Путін, як вірний послідовник Дзержинського, одного з організаторів і виконавців страшного більшовицького терору, в т.ч. і проти Церкви, маячить за спинами згаданих ”діячів”. Та й попередник нинішнього Глави РПЦ покійний Патріарх Алєксій (Рідігер) був відомий серед ”релігієзнавців” у цивільному, як агент ”Дроздов” з 28 лютого 1958р.

    Ось на чому тримається т.зв. ”русскій мір”та хто є його апологетами. Такий ”мір”нам не потрібен!

    Про це треба всім знати і пам’ятати. І іншим розказувати. Публічно! А не так, як деякі чернівецькі ”протестувальники”, що вивішували у вікнах своїх офісів плакати, які окрім них самих і окремих перехожих ніхто й не бачив, а московські візитери – тим більше! Та й написане було щось нерозбірливе: чи то слава Російському Патріарху чи щось інше…А після цих ”протестиків” хотять виглядати святішими за Московських Патріархів, хоча це неможливо, адже в радянський час більшість цих Патріархів, як і Путіна, ”висвячували” на Луб’янці. Та…Якщо  ”протестувальників” теж ”висвячували” на тій же Луб’янці або в її українських офісах, то все стає зрозумілим.

    Повертаючись до газу, нафти, вина, сигарет, діамантів і батюшок, однозначно можна стверджувати, що Церква і торгашество – речі несумісні! Про це мають пам’ятати всі:олігархи київські,дніпропетровські, львівські,донецькі,магнатики чернівецькі,які нажили величезні статки шляхом різних оборудок і махінацій та сподіваються за гроші отримати прощення своїх гріховних діянь,а особливо ті, які носять сутани і називають себе слугами Божими. Бо не допоможуть їм брудні гроші, отримані від брудної торгівлі.                                                                                               

 Адже Господь наш Вседержитель бачить все і воздасть всім по заслугах!

     Ох же ж і команда…Важко навіть слова підібрати для належної характеристики. Просто генії, аси, віртуози у справі знущання над власним народом.

     Візьмуться за податкову «реформу» – стогнуть всі малі і середні підприємці, які змушені закривати свої справи через свавілля контролюючих органів і грабіжницькі відкати. Після цього настає черга стогнати бюджету, а через ненадходження до бюджету затримуються і так малі виплати працівникам бюджетної сфери, промисловості, сільського господарства. Тому стогне вже половина українського суспільства,над яким вишукано-цинічно знущається КАТ-податковий кодекс Азарова-Тигіпка.

     «Ощаслививши» всіх нас такою податковою «реформою», ТАЯ команда вирішила не зупинятись на досягнутому. Її увагу привернули пенсіонери. Авжеж, хіба можна не попіклуватись про наших дідусів, бабусь, батьків, та й про нас самих разом з нашими нащадками?! «Геніям» – море по коліна…І ось – черговий їхній шедевр у вигляді пенсійної «реформи». Тепер стогнатиме інша половина нашого суспільства через «ощасливлення» збільшенням віку виходу на пенсію та трудового стажу.

     Для кращої переконливості – трохи офіційної статистики.

                                             Як змінилися ціни за місяць.*

Продукт                                                         24.06.2011р.    30.07.2011р.    Зміни цін за місяць

Свинина(1кг,вирізка)                                     62,94                     65,99                     +3,05

Курятина(1кг,тушка)                                       17,42                     19,07                      +1,63

Олія(1л)                                                            12,78                      13,82                     +1,04

Печиво(1кг)                                                     16,61                      17,44                      +0,83

Вершкове масло(82,5%,200г)                    12,19                       12,99                     +0,8

Твердий сир(1кг)                                            57,99                       58,66                     +0,67

Свинина(1кг, м'ясо на ребрі)                      36,78                        37,44                    +0,66

Майонез(1уп.)                                                   3,45                           3,99                    +0,54

Цукор(1кг)                                                        12,25                        12,57                    +0,32

Кефір(1л)                                                           7,44                           7,75                    +0,31

Сметана(1л,15%)                                         14,84                         14,96                    +0,12

Морква(1кг)                                                     11,32                          7,99                     -3,76

Картопля(1кг)                                                   9,94                           5,52                     -4,42

Яловичина(1кг)                                              67,98                         67,98                         -

Яловичина(1кг,грудинка, м'ясо на ребрі)37,4                           37,4                           -

Яйці(1десяток)                                                 4,8                             4,8                            -

Молоко(1л)                                                        7,44                          7,44                          -

Хліб(1буханка)                                                  3,37                          3,37                          -

*Джерело: моніторинг цін на продукти одних і тих же марок в одному і тому ж магазині.

     А наші генії «реформ» без упину говорять про підвищення рівня життя(він то росте, але тільки у можновладців і олігархів), нові робочі місця, зростання пенсій.

     Ще трохи сухих цифр…

                                          Дані за квітень 2009,2010,2011 років.

Продукт                                   Ціна 2009р.               Ціна 2010р.           Ціна 2011р.          %подорожчання

Хліб(батон)                                    2,85                           3,16                            4,18                           47

Макаронні вироби                       4,6                             5,39                            7,23                           57

Крупи(1кг)                                      3,85                           6,0                            21,0                           445

Картопля(1кг)                               2,5                             3,5                              7,0                            180

Цукор(1кг)                                     4,5                              5,8                            10,0                            122

Бензин(1л)                                   5,0                              7,3                              9,9                              98

Вода холодна(лічильник)        4,08                            4,84                           4,86                            19

Опалення(1Гкал)                  290,46                       290,46                       319,51                            10

Газ(1м3)                                       0,531                         0,531                          0,798                          50

Світло(1кВт)                                0,2436                      0,2436                        0,32                             31

Пенсія(мін.)                            552,0                        630,0                           764,0                              38

     Підвищення мінімальної пенсії за 3 роки відбулося всього-навсього аж на 38%.

А підвищення вартості життя за цей же період складає 77%! Ось і маємо «покращення життя вже сьогодні».

     Ну і для повного «задоволення» - тривалість життя на пенсії в країнах G8 і в Україні.

     За цією діаграмою середня тривалість життя в Україні складає для жінок 74-75 років,для чоловіків - 62-63 роки.В той же час в розвинутих країнах Заходу ці показники  становлять відповідно 80-86 років і 75-79 років.Ось до чого має прагнути влада, якщо вона не на словах,а на ділі хоче дбати про свій народ.На жаль,зараз ця турбота обмежується тільки гарними словами.

     В Росії,як видно з діаграми,ситуація ще гірша,ніж у нас.І до «великої вісімки» вона потрапила із-за своєї території,природних ресурсів(сировини,в першу чергу нафти і газу) та ядерної зброї,а не завдяки високому і гідному рівню життя своїх громадян.

     Український народ тільки тоді матиме належний рівень життя,коли Україна, дотримуючись європейських(західних) стандартів життя,стане повноправним членом євроатлантичної спільноти та ЄС і назавжди ввійде в коло цивілізованих,високорозвинутих країн.

     Проаналізувавши всі наведені вище дані, стає моторошно. Ціни на основні продукти і житлово-комунальні послуги ростуть, розміри пенсій і зарплат(за винятком  можновладців) за ними не встигають, рівень життя погіршується,середня тривалість життя та тривалість життя на пенсії в Україні, порівняно з розвинутими країнами, дуже низька, а ТАЯ команда пенсійну «реформу» проводить, збільшуючи вік виходу на пенсію та трудовий стаж.

     Хіба наш народ заслуговує таких «реформ»?! Не з того кінця починаєте панове! Спочатку треба рівень життя українського народу, а звідси – і його тривалість, підняти до рівня цивілізованих країн світу. Забезпечити високі зарплати і пенсії при помірних споживчих цінах, щоб людина відчувала себе справді людиною, а не рабом і слугою владних вельмож. А ТАЯ команда піднімає пенсійний вік і трудовий стаж при тих же невисоких пенсіях(за винятком пенсій можновладців), чхаючи на людей, на їхні біди та злиденне існування. При цьому цинічно киває на розвинуті країни, мовляв і там збираються підвищувати вік виходу на пенсію. Але ж в тих країнах, порівняно з нами, народ розкошує! Тому -це вже не тільки цинізм, а й відверте знущання над власним народом!

     Команда ТАЯ мені нагадує жабу з відомого прислів’я, яка, побачивши, як коваль коня кує, і собі лапу сує. Кінь, у даному випадку, уособлює розвинуті країни світу з високим рівнем життя своїх громадян, а коваль – мудрого керівника, який вчасно підковує,аби кінь не закульгав,тобто підправляє курс розвитку,щоб країни ставали ще успішнішими, а їхні народи жили ще краще.А жабу хіба можна підкувати?!Жаба ж бо…Квакає,воду місить(часом і в басейні),черевце набиває,болото своє межигірсько-кончезаспівське вихваляє і ні за що більше не переживає.Та й коваля вправного нинішня влада не має.Я з острахом чекаю,яку наступну жертву,після «реформування» податкової і пенсійної систем,обере команда ТАЯ.Бо ж від такого «реформаторства» тільки народ страждає!

     Виходить, що команда ТАЯ – насправді зовсім нетая. Вона про людей не дбає! Хоча й страх від зростання людського незадоволення має. Бо як інакше можна пояснити, що прийнята наспіх пенсійна «реформа» з незрозумілих причин так довго не подавалася на підпис «Гаранту» всія України.А народний гнів від таких «реформ» тільки зростатиме. І лише питання часу, коли цей гнів почне хлюпати через край. Сподіваюся, що такий момент наступить дуже швидко.

     Так що ж це за команда ТАЯ, яка про людей не дбає?! Ооо – це унікальні люди, віртуози  псевдореформ. Ось вони…

     «Слабкоукраїнець», який здався в полон регіоналам, +  «поліглот», який де-юре очолює цих регіоналів, + «проффесор», який керує цими регіоналами в натурі. Ще не здогадалися, хто це? Розсекречую цих «агентів»…

     Тигіпко+ Азаров + Янукович= ТАЯ – команда, яка про людей не дбає, а на них чхає.

     ТАЯ ще й з корупцією так завзято «бореться», що ніяк до себе не добереться. А Тигіпко, складається враження, вже бачить себе в кріслі Азарова і зазіхає на булаву Януковича. Тому в них не вистачає часу думати і діяти на благо українського народу. Про себе піклуються, про своє оточення, створюючи собі рай на землі. Народ їм не потрібен.

                   А чи потрібна українському народу команда ТАЯ?!

       24 серпня 1991 року...Мільйони українських сердець прискорено билися від радості, яка переповнювала нас. Віковічні прагнення нашого народу мати свою державу нарешті здійснилися - Парламент схвалив Акт проголошення незалежності України.

   Дуже важким і тернистим був шлях до власної державності,яку здобували,а потім втрачали через війни,розбрат,кровопролиття і окупації різними імперіями.І тільки наприкінці 20ст., в нових історичних умовах,коли ніхто не смів зважитися на агресію, Україна постала на карті світу, як незалежна держава.

      Прикро, що нинішня влада в цей величний день не захотіла продемонструвати всьому світовому співтовариству наші здобутки в усіх сферах суспільного життя, зокрема через проведення військового параду. Вирішила зекономити...Циніки! Економили б на своїх палацах, вертольотах, яхтах! Так ні ж, економлять на власному війську. Бо підготовка і проведення самого параду - складний тренувальний процес для особового складу, техніки, водіїв, механіків-водіїв, всіх парадних розрахунків. Це ж - елементи бойової підготовки. Хіба можна економити на бойовій підготовці власних збройних сил?! Та такі паради мали б відбутися в кожному обласному центрі, в Києві, Криму, в усіх населених пунктах, де дислокуються військові частини. З показом нових озброєнь і військової техніки, які вінчають роботу всієї української промисловості і економіки. Натомість влада економить на українському війську, яке і так перебуває у складному становищі. Дійшло навіть до того, що в окремих частинах аеромобільних військ(вернули хоча б правильну назву цим військам - повітряно-десантні) офіцери, прапорщики, солдати і сержанти строкової служби за власні гроші купують пальне для вертольотів, щоб здійснити парашутні стрибки. А можновладці в цей час розкошують і бісяться з жиру.

      Переважна більшість українських громадян зі щирою радістю святкує перші 20 років нашої державності.Не може бути у нас більш величного свята, як День Незалежності!Адже саме в цей день відродилася Українська Держава,як Батьківщина всіх українців, всіх тих людей,незалежно від національності,які вважають українську землю своєю рідною.

      Та є і вороги нашої незалежності, які, будучи де-юре громадянами України, де-факто є "п'ятою колоною".З ними мали б розбиратися по всій строгості Закону правоохоронні органи, зокрема і СБУ, які в більшості випадків закривають очі на дії таких "громадян".Зате опозиційні політики не дають їм спокою і їх безпідставно кидають за грати. То на чий млин лиють воду ці органи?!

     Також є немалий відсоток наших громадян, які розчарувалися...в Україні. Дивно. Адже не можна асоціювати Україну з владою, посадовцями різних рангів, політиками. Можновладці, окремі політики дбають тільки про себе, вони байдужі до проблем українського народу. Але між ними і Україною не можна ставити знак рівності. Можна і навіть треба розчаровуватися у владі, трясти її і міняти, щоб не забувала кому має служити - своєму народові. Особливо цікавою виглядає нинішня влада. В переважній більшості в ній зібралися люди, які ніякого відношення до здобуття Україною незалежності не мають. В кращому випадку вони відкрито не перешкоджали цьому процесу, а під час грудневого референдуму 1991р. проголосували хто - "за", хто - "проти", а дехто з них і голосувати не ходив. А зараз вони керують Українською незалежною державою. Отакий маємо парадокс. Аналогічна ситуація є і в Білорусі, яка поступово втрачає свою незалежність. У своєму рідному українському домі ми не можемо допустити повторення білоруського варіанту.

    Тому розчарування можуть викликати тільки можновладці, окремі олітики,керівники тих чи інших відомств, установ і організацій. Якщо їхні дії викликають у нас розчарування, то їх треба міняти.Україна тут ні при чому.Вона не винна,що недостойні люди отримують владно - розпорядчі функції.

      Україна - у нас одна-єдина! Навіки! Вона є рідною домівкою для всіх, хто її любить і дбає про неї. Я щасливий з того, що належу до мільйонів патріотів, які виборювали Україні незалежність і працюють для її добра, для її європейської перспективи, для її входження в коло правових,вільних і заможних країн цивілізованого світу - євроатлантичної спільноти.Саме ця спільнота гарантуватиме нам безпеку, територіальну цілісність і незалежність.

      Україна - мій рідний дім, моя рідна земля. Іншої такої немає більше ніде в світі. Вона є і буде прихистком для всіх її вірних синів і доньок та їхніх нащадків. Україна, як незалежна держава, зустрічає своє перше 20-ліття і житиме вічно! Любімо свою Україну всім серцем!А "діячів" різного гатунку, які нас розчаровують,гонімо геть!Щоб не оскверняли нашої святої землі.

                                  Ніколи, ніколи не буде Україна рабою чужинських катів!

     Яким жалюгідним з самого початку видався "суд" над Юлією Тимошенко, з якою поспішністю діяв суддя, як непереконливо виглядала сторона обвинувачення...Всі ці характеристики можна продовжувати до безкінечності, бо цей процес важко назвати судом. Це - судилище, фарс!

     Візьмемо справу Пукача, який вбив Георгія Гонгадзе.Щоразу  у ній оголошуються тривалі  перерви. А сам суд над Пукачем розпочався майже на 2  місяці раніше, ніж над Ю.Тимошенко. Не зважаючи на це, у справі Пукача заледве дійшли до встановлення особи підсудного,тупцюються майже на місці,а у справі Ю.Тимошенко вже і свідків допитали, і саму підсудну взяли під варту (заарештували),і вирок вже оголосили,щоб задовольнити апетит В.Януковича. Отаке от "правосуддя" у виконанні нинішньої влади. Правильніше буде говорити режиму, бо для нормальної влади перед законом всі рівні, а тут діє інший принцип: своїм - все, опозиції - Закон. Такий підхід якраз і перетворює владу на режим, який немає нічого спільного з демократією, а процес над Ю.Тимошенко - в політичну розправу.

    Трубадури режиму шукають будь-які зачіпки, щоб виправдати арешт.І поведінка Ю.Тимошенко не така, і стороні обвинувачення вона заважає, і свідкам з боку обвинувачення перешкоджає...Жалюгідні потуги!

     Поведінку Ю.Тимошенко обрала таку, яку вважає за потрібну, бо як ще можна ставитися до завідомо упередженого суду, що було помітно з самого початку. Форма захисту відповідає суті суду.

     Прокуратура не могла чітко сформулювати,яка провина підсудної і за що її притягують до кримінальної відповідальності. В чому полягав особистий інтерес, умисел, мотив Ю.Тимошенко, коли вона домовилася з В.Путіним і дала згоду на підписаня газових угод?Його не було!А без нього не може бути кримінальної відповідальності. Про це відомо студентам юридичного факультету.Навіть частина свідків зі сторони обвинувачення дала свідчення на користь Ю.Тимошенко.

     А якщо прокуратура вважає, що Ю.Тимошенко вступила в зговір з В.Путіним, порушивши Закон, то чому звинувачує тільки її? Де Путін? За логікою прокуратури В.Путін теж мав би постати перед судом.

     Деякі свідки закидають підсудній, що в 2006р., після підписання газових угод, ціна на газ складала 95ам.дол. за 1000м3,а в2009р.-235ам.дол. При цьому замовчують факт, що вартість транзиту за угодами 2006р. була зафіксована незмінною на 5 років. Не говорять і про те, що через 3 роки,в 2009р., кон'юктура цін на ринку енергоносіїв склалася зовсім інша - ціна на газ виросла. Так само не згадують і те, що в результаті "геніальних" угод 2006р. Росія повністю монополізувала поставки газу в Україну, відрізавши нас від середньоазіатського газу. Угоди 2006р. наклали відбиток і на угоди 2009р. Тому Москва в 2009р. змогла диктувати нам свої умови. Тільки через цей диктат Україна змушена була погодитись щороку купувати 52млрд.м3 газу(більше, ніж треба), а Росія не взяла на себе зобов'язання транзитувати нашою територією фіксований об'єм газу. Те ж саме стосується і базової ціни. Обвинувачення говорить про 450ам.дол., а Ю.Тимошенко - про 360ам.дол., бо була знижка 20%, яка мала діяти протягом 2009-2011р. згідно Меморандуму, підписаного В.Путіним і Ю.Тимошенко у 2008р. Але чомусь нова влада на неодноразових переговорах зі своїми московськими друзями жодного разу не згадала про цей Меморандум і знижка діяла тільки в 2009р. Нова команда геть опростоволосилась!

     Я вже не кажу про Харківську змову 2010р. між Мєдвєдєвим і Януковичем, де відбулася справжня здача наших національних інтересів і посилилися загрози нашій безпеці і територіальній цілісності. Адже на нашій території діє розвідувальне управління Чорноморського флоту Росії, відділ ФСБ Росії, військова прокуратура і суд. А російські спецслужби в Україні, особливо в нашій приморській зоні, відчувають себе досить комфортно, сприяючи діяльності різних промосковських організацій. Партія "За Україну!" висловила свій рішучий протест проти цієї змови, в т.ч. і під час ратифікації у Парламенті.

     Тому після Харківської змови( так і напрошується аналогія з Мюнхенською змовою) нинішній режим втратив будь-яке право, в т.ч. і моральне, говорити,що-небудь про газові угоди 2009р. А судити когось - і поготів! Бо російський флот має перебувати в Україні до 2042р., а ціна на газ все одно зростає.

     За газовими угодами 2009р. Україна позбулася посередника "Росукренерго", який не мав законтрактованого газу, а торгував тільки тим газом, що йому виділяв "Газпром", який і володіє 50% акцій "Росукренерго". Поставки газу з Росії в Україну почали здійснюватися напряму між "Газпромом" і "Нафтогазом України" без будь-яких посередників! Зараз "Росукренерго" знову активно діє на українському ринку і напевно допомагатиме Д.Фірташу стати депутатом Парламенту по мажоритарному округу від Тернопільщини чи Буковини, бо він є співвласником "Росукренерго". Дожилися...Олігархи перетворюють Україну в свою вотчину.

     Апетит, як кажуть в народі, приходить під час їди. Олігархи все більше збагачуються, народ бідніє. Янукович хоче "з'їсти" Юлю, потім - демократію, а Україною насититися на десерт.

     Саме в такому ракурсі треба розглядати "суд" над Ю.Тимошенко. Як пробу. Якщо зійде з рук, то посадять і її, і Ю.Луценка, і всіх неугодних, щоб зацементувати свій режим. Демократія буде розтоптана, а Україна віддана на поталу орді з радянсько-гебістським менталітетом. Шлях в цивілізовану Європу з високим рівнем життя, верховенством права і свободою слова для нас буде закритим. Хіба таке майбутнє нам потрібне?!

    Справа Ю.Тимошенко стосується кожного з нас, в т.ч. і знедолених пенсіонерів, і недобитих владою підприємців, і службовців, і промисловців, і аграрників, і лікарів, і вчителів, і молоді. Всіх! І тих 12 мільйонів людей, які голосували за неї, і тих хто голосував за іншого кандидата. Не дозволимо розтоптати нашу свободу. Диктатура не пройде!

     Партія "За Україну!" увійшла в Комітет опору диктатурі. Він має стати дієвим механізмом подальшої співпраці опозиційних сил на майбутнє, в т.ч. і на парламентських виборах 2012р.Через конкретні домовленості,узгодження позицій і кандидатур. Інакше мета не буде досягнута.

     Я звертаюся до всіх з проханням бути небайдужими в цій ситуації, боронити демократію і Україну, а значить - і своє гідне майбутнє. Мовчати не можна! Сьогодні змовчимо ми, а завтра режим закриє рота вже нам. І не буде кому протестувати. Але ж ми - люди! І маємо людську гідність! Нас - мільйони! Режим нами вдавиться!

     Тому оці рядки Мартіна Німйоллера з сумної минувшини, які зараз стають актуальними в Україні, мають дійти до серця кожного:"Коли прийшли за комуністами, я мовчав, тому що я не комуніст. Коли прийшли за католиками, я мовчав, тому що я не католик. Коли прийшли за членами профспілок, я мовчав, тому що я не член профспілки. Коли прийшли за євреями, я мовчав, тому що я не єврей. Коли прийшли за мною, уже нікому було мене захищати".До гідного життя, демократії,верховенства права,свободи слова ми прийдемо тільки через спільні дії.

Разом ми здолаємо диктатуру!