file000931h-zh2ic.jpg
Георгій Манчуленко  14.10.2017 12:11:07

Деградація продовжується…

 

   На жаль, продовжується…

   І почалася вона не вчора й не позавчора…

   Йдеться про національну збірну України з футболу.

   Судіть самі, відштовхуючись від наведених нижче статистичних даних.

   Кваліфікаційні відбори ЧЄ 1996, 2000, 2004, 2008 років збірна не пройшла. У 2012 році Україна (разом з Польщею) була співгосподарем європейської першості, тому її команда без відбору потрапила до групового турніру, але не змогла пройти далі. А на ЧЄ – 2016 збірна України здолала відбірковий турнір та в груповому турнірі провалилася.

   Тепер подивимося кваліфікацію ЧС 1998, 2002, 2010, 2014, 2018 років: ці відбори українські футболісти здолати не змогли. Винятком став лише ЧС – 2006, коли Україна навіть дійшла до ј фіналу, програвши там Італії 0:3, але то вже справа давно минулих днів.

   Найсвіжіші враження, звісно, від кваліфікаційного турніру ЧС – 2018, де українська збірна здобула невтішні результати. Ось вони…

Місце      Збірні           Матчі         Перемоги        Нічиї       Поразки         М’ячі         Очки

1            Ісландія            10                   7                   1                2              16 – 7           22

2            Хорватія           10                   6                   2                2              15 – 4           20

3            Україна             10                   5                   2               3               13 – 9           17

4            Туреччина        10                   4                   3               3               14 – 13         15

5            Фінляндія         10                   2                   3                5               9 – 13           9

6            Косово             10                   0                   1                9               3 – 24           1

   Результати матчів:

Україна – Ісландія, 05.09.2016, 1:1;

Туреччина – Україна, 06.10.2016, 2:2;

Україна – Косово, 09.10.2016, 3:0;

Україна – Фінляндія, 12.11.2016, 1:0;

Хорватія – Україна, 24.03.2017, 1:0;

Фінляндія – Україна, 11.06.2017, 1:2;

Україна – Туреччина, 02.09.2017, 2:0;

Ісландія – Україна, 05.09.2017, 2:0;

Косово – Україна, 05.10.2017, 0:2;

Україна – Хорватія, 09.10.2017, 0:2.

   Після таких «здобутків» напрошується одна характеристика: «Нездари!». Але в подібного результату є ще одна причина. Читайте про неї далі…

   Ще в липні 2012 року у статті «Україна – не Іспанія» я писав: «щоб… футболісти стали майстрами екстра - класу, їх треба починати готувати з дитячого віку. А це, в свою чергу, вимагає багато часу та капіталовкладень, не даючи швидких прибутків. Такий підхід для більшості сучасних українських (хоча українськими назвати їх важко) скоробагатьків є неприйнятним: їм треба все й одразу…

   Тут потрібні тільки свої вихованці, яких з раннього дитинства мають готувати для того, щоб, граючи за різні клуби, вони могли гідно, на високому рівні виступати за українську футбольну збірну.

   А все це впирається у розгалужену, високоякісну футбольну школу, якої зараз в Україні фактично немає…

   От і виходить замкнене коло, з якого український футбол не може вибратися, бо американські долари та євро у вигляді швидких прибутків для ділків від футболу і не тільки не дають йому цього зробити.

   Хоча приклад таких країн, як Чехія, Хорватія (порівняймо кількість населення у нас і у них), а Іспанія й поготів, де дбають про своє гідне футбольне майбутнє, показує нам шлях, яким треба рухатися: сильна національна збірна починається з дитячого футболу.

   Але ж в цих, та й інших, країнах Європи, не правлять бал людці, які тільки стараються будь - яким способом і швидко набити грошима власні кишені, а далі – хоч потоп.

   На теренах абсолютної більшості європейських країн панують інші підходи, які забезпечують  багате життя громадянам цих країн та спортивну славу, в т. ч. і футбольну, самим країнам.

   Ось чому Україна – не Чехія, не Хорватія, не Португалія, а тим більше не Іспанія».

   Як бачимо, за п’ять минулих років після ЧЄ – 2012 змін на краще не сталося. Крім того, підготовка футболістів з малечку має базуватися на українському патріотизмі, щоб вони ставали справжніми Громадянами України, а не на «хохляцтві», про котре розказує моя публікація «Бєй хохлов! Спасай…», бо завдяки «хохлам» Росія окупувала українські Крим і частину Донбасу.

   Тепер перейдемо до ЧЄ – 2016. У своєму матеріалі «Україна – не Ісландія» я зазначив: «Нажаль, про українських збірників не можна сказати того, що про ісландських. Всі наші гравці з головної футбольної команди України (орієнтовно 45 мільйонів жителів – порівняйте з Ісландією; цікаво, скільки зафіксовано у нас професійних футболістів?) є доларовими/євровими мільйонерами (у ісландців ситуація набагато скромніша: весь чемпіонат Ісландії дешевший за одного Андрія Ярмоленка), але на полі під час ігор ЧЄ – 2016 не було помітно єдиного колективу з бажанням «вмирати» за свою Батьківщину (при поодиноких винятках, які за відсутності командної згуртованості не могли врятувати ситуацію; після програшу України Північній Ірландії футбольні дотепники кепкували, що мільйонери програли поштарям). Українським футбольним патріотизмом, на зразок ісландського, навіть не пахло.

   Україна – не Ісландія…

   Без жорсткого розбору «польотів», не тільки на керівному футбольному рівні, а й на вищому політичному (Міністерство молоді та спорту України теж несе частку своєї відповідальності: футбол – це не лише бізнес, а і вид спорту, який зобов’язаний прославляти Україну на міжнародній ареніразом зі спортсменами з інших видів спорту; держава повинна належним чином піклуватися про розвиток свого спортивного господарства), не обійтися, інакше деградація українського футболу продовжуватиметься…

   Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, у межах своїх зобов’язань і повноважень, не зачіпаючи компетенції Федерації футболу України (вона теж має зробити власні оргвисновки), просто змушені прийняти такі рішення, щоб згодом можна було хоча б у футбольному вимірі сказати: «Україна – це Ісландія».

   Але високопосадовці, відповідальні за розвиток спорту в Україні загалом і футболу зокрема, постійно шукають якісь сторонні причини для виправдання власних бездіяльності й непрофесіоналізму, не бажаючи дивитися на себе у дзеркало. Підтвердженням цьому є моя стаття «І знову – прикрість!» про ганебний виступ українських спортсменів на Олімпіаді – 2016, де сказано: «…не треба (попри неодноразові, але хибні за своєю суттю, звучання) той чи інший спортивний провал, беручи за точку відліку весну 2014 року, списувати на війну з Россієй – АТО в українській юридичній інтерпретації. Неспроможність тих чи інших посадовців забезпечувати належний розвиток спорту України не залежить від бойових дій (хоча їм зручно за них ховатися). Як боротьба проти зграї терористів (українцям і світу з правової точки зору саме так подається російська агресія…) пов’язана з підготовкою українських атлетів світового рівня? Невже в Колумбії спокійніше, ніж в Україні?!

   Якщо українська влада найвищого рангу не втрутиться в ситуацію та не зробить жорстких кадрових висновків зі звільненням із займаних посад відповідних чиновників, то Україну чекатимуть чергові провали не лише у футболі, а й в інших зимових і літніх видах спорту». 

   Контрастом на фоні вітчизняних спортсменів, включаючи футболістів, без фізичних обмежень є українські літні паралімпійці (не на багато від них відстають й учасники Паралімпійських зимових ігор), котрі від першої своєї Паралімпіади – 1996 демонструють величезний прогрес і є зразком служіння своїй справі, що показано у моїй публікації «Не скигліть, а беріть приклад!», в якій, зокрема, говориться: «Українські паралімпійці не скиглять, не нарікають на долю, а постійно вдосконалюють свою майстерність і приносять спортивну славу Україні!

   Українські паралімпійці заслуговують на те, щоб українські олімпійці (особливо ті, хто повинен дбати про їхню належну підготовку) рівнялися на них!

   Не скигліть, а беріть приклад!». Цей заклик стосується й національної збірної України з футболу, а також Федерації футболу України (ФФУ).

   Але тепер на вказаному тлі напрошується наступне питання: «Невже українська влада так добре дбає лише про паралімпійців, забуваючи про інших спортсменів?!». Очевидно, що ні! Немає бажання та вміння в неї, за невеликими винятками, самовіддано працювати на українську справу. Оці винятки й героїзм самих параолімпійських атлетів і приносять великі спортивні здобутки для України на змаганнях людей з обмеженими фізичними можливостями, а загалом українська спортивно - футбольна картина є дуже похмурою. Без викорінення «хохляцтва», «вати», про що йдеться у моїй роботі «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху», в усіх сферах українського суспільного життя, включно зі спортом, діла не буде.

   Та «повернемося до наших баранів», тобто до футболу України. Вище я охарактеризував його одним словом «Нездари!», виходячи з міжнародних «здобутків» української національної футбольної збірної команди. На фоні перманентних її невдач заключним акордом для такої характеристики став провальний матч Україна – Хорватія 9 жовтня 2017 року з рахунком 0:2 перед забитим вщент 70 - ма тисячами українських вболівальників стадіоном і мільйонами їх по всій Україні перед «голубими екранами».Українські футболістинавіть не спромоглися на нічию, чим продемонстрували власну неповагу до своїх прихильників.

   Характеристика «Нездари!» стосується не лише гравців збірної України, а й тренерів, крім ЧС – 2006, включаючи тренерський штаб на чолі з Андрієм Шевченком (він був видатним футболістом, але з тренерством у нього поки геть не складається), оскільки від них (не тільки від польових гравців: як їх вирощувати, саме вирощувати, сказано вгорі) у значній мірі залежить рахунок того чи іншого матчу, підтвердженням чому є здобутки ісландців (дивіться нижче). Враховуючи результати гри збірної команди під його керівництвом, Шевченко мав би подати у відставку, зробивши таким чином високоморальний поступок, а приймати її чи ні – це вже справа ФФУ. Тим більше, що перше місце в підгрупі зайняла збірна Ісландії, більшість футболістів якої не грають у відомих клубах і не мають мільйонних статків (зверніться ще раз до мого матеріалу «Україна – не Ісландія»), якими володіють українські гравці, та котру тренує працюючий лікар - стоматолог, який сам лікує і оперує своїх пацієнтів. Чуєте?! Працюючий лікар - стоматолог! Також показовою в цьому питанні є команда Хорватії. Під час відбіркових ігор багато говорилося про поганий психологічний клімат у хорватській футбольній збірній, а винуватцем цього та невдалої гри хорватів у кількох матчах кваліфікації ЧС – 2018 називався головний тренер команди. Тепер вдумайтеся: тренера збірної Хорватії поміняли 7 жовтня 2017 року, не побоявшись того, що вже 9 жовтня 2017 року їй доведеться грати з українською збірною командою, котрій, як і хорватам, відступати було нікуди. В Україні цей факт сприйняли за добрий знак на користь українських футболістів, але шокова заміна хорватського тренера пішла на користь саме збірній Хорватії та на шкоду команді України, в якій під час гри проявилася купа проблем, особливо в ганебному для українських футболістів другому таймі. Так що подібна хорватській «шокова терапія» може давати позитивні результати у футболі. Чим не приклад для України?

   Але є один позитивний момент від провалу української національної футбольної збірної. Знаєте який? Не буде гнилих дискусій на тему їхати чи не їхати на ЧС – 2018 до Росії, котра окупувала Крим і окремі райони Донецької та Луганської областей і продовжує збройну агресію проти України. Нормальним було б грати українським футболістам, у випадку гіпотетичного позитивного результату кваліфікаційного відбору для команди України, на російських стадіонах в той самий час, коли Росія на Донбасі продовжує воювати проти Українського народу, результатом чого вже є 10 тисяч убитих жителів України?!

   Тепер підіб’ємо підсумки…

   Щось змінилося у 2017 році в кращий бік для українського футболу, починаючи від літа 1996 й після 2016 року? Ні!

   Деградація продовжується…

   Чи не пора на ній поставити хрест? Способи, як це зробити, наведені вище.

   Інакше Україна ніколи повністю не випрямить ноги, включаючи спорт загалом і футбол зокрема, з - під гніту олігархів, брудних ділків, «хохлів», пристосуванців, перекинчиків, «ватників», які детально змальовані у моєму дослідженні «Про «ватників», дурнів, чистоплюїв і запізнілу реакцію…», колабораціоністів, не тільки російських, та інших московскіх пріхлєбатєлєй, про котрих розказує моя праця «Українські спецслужби провалилися!».



Рекомендовать запись
Оцените пост:




Мої фото


Метки

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Blog Live
ОБОЗ.ua