file000931h-zh2ic.jpg
Георгій Манчуленко  17.11.2017 12:46:52

Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!

 

   Увесь світ переймається забороненими ООН, але все одно триваючими, ракетно-ядерними розробками КНДР.

   Найбільшу стурбованість і готовність навіть до воєнних дій, щоб заставити Північну Корею поважати міжнародне право, проявляють Сполучені Штати Америки. Під час свого виступу на сесії ГА ООН 19 вересня 2017 року Президент США Дональд Трамп сказав: «Сполучені Штати володіють великою потугою та терпінням. Однак якщо нас змусять захищати себе і союзників, іншого вибору у нас не буде, окрім як повністю знищити КНДР… Північна Корея має зрозуміти: денуклеаризація – єдине прийнятне для неї майбутнє».

   Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ 29 жовтня 2017 року в інтерв’ю японській газеті «Yomiuri online» заявив: «Ми визнаємо, що Європа також знаходиться в межах досяжності ракет (КНДР – примітка моя)... Та альянс має в своєму розпорядженні можливості і рішучість нанести контрудар».

   Пізніше перебуваючи з офіційним візитом у Південній Кореї, Дональд Трамп, згідно повідомлення СNN, 8 листопада 2017 року про ту ж КНДР висловився так: «Зброя, яку ви маєте, не робить вашу країну безпечнішою, вона піддає ваш режим серйозній небезпеці. Кожен крок, який ви робите на цьому темному шляху, збільшує небезпекуПівнічна Корея – це не рай... Це пекло, яке ніхто не заслуговує... Я сподіваюся, що говорю… від імені усіх цивілізованих країн, коли я повідомляю Північній Кореї: не недооцінюйте нас. Не випробовуйте нас».

   Україна проти Північної Кореї. З чим?

   Україна теж не стоїть осторонь ядерної проблеми Пхеньяна. Київ по-своєму реагує на Північну Корею, лякаючи її...

   А як ви думаєте, чим Україна лякає КНДР?

   Не все так просто…

   Доведеться відкрити «велику таємницю».

   Читаємо Заяву МЗС України щодо ядерного випробування, проведеного в Північній Кореї 3 вересня 2017 року: «Україна якнайсуворіше засуджує ядерне випробування, проведене 3 вересня в КНДР, яке в поєднанні з агресивною програмою створення балістичних ракет становить реальну загрозу безпеці вже не лише сусіднім країнам, а й світовій спільноті.

   Україна, яка добровільно відмовилася від свого третього за величиною ядерного запасу та стратегічних засобів доставки, розцінює останні дії Пхеньяну як свідомий, авантюрний і провокативний крок. Учергове доводиться із жалем констатувати, що дії керівництва Північної Кореї прямо і цинічно суперечать численним резолюціям Ради Безпеки ООН.

   Україна закликає Пхеньян відмовитися від будь-яких демонстрацій сили та негайно припинити, відповідно до міжнародного права, всі випробування ядерної зброї, а також без передумов відновити конструктивний міжнародний діалог з метою повної, незворотньої й контрольованої відмови від програм ядерної і ракетної зброї. Україна готова приєднатися до більш рішучих дій міжнародної спільноти... для протидії подальшим ядерним і ракетним загрозам.

   З метою зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї закликаємо РБ ООН провести детальне експертне дослідження розвитку північнокорейської ядерної та ракетної програм у контексті виявлення можливої іноземної допомоги Пхеньяну в цій сфері».

   Тепер зрозуміли, чим Україна лякає Північну Корею – КНДР (Корейську Народно-Демократичну Республіку, яка насправді не являється ні народною, ні демократичною, а є комуністичною диктатурою зразка СССР, котрий правдиво показаний у моєму матеріалі «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»)?!

   Заявою!

   Хоча заявами, хай їх буде навіть мільярд, Північну Корею можна так налякати, як їжака голою… Ну ви знаєте чим…

   Але зате який войовничий стиль!

   «Україна якнайсуворіше засуджує…», «…закликає… негайно припинити», «…готова приєднатися до більш рішучих дій…».

   Грізно ж звучить, правда?! КНДР, мабуть, аж тремтить від страху! :)))

   І все це – на відповідному внутрішньоукраїнському тлі, характеристику якому мною було зроблено в статті «Чому?», де, зокрема, зазначалося: «Чому ЗСУ за 22 роки нашої незалежності доведені до жалюгідного стану?.. Чому суттєве покращення фінансування стосувалося переважно репресивного апарату, а не війська?..

  Чому протиповітряна оборона України схожа на діряву парасолю, яка не рятує від дощу?..  

   Чому бездумно скорочувалась чисельність повітряно-десантних військ (ніяк не сприймаю назву «Високомобільні десантні війська», штучно підігнану під російську абревіатуру «ВДВ»)?..

   Чому ж таке скорочення не обминуло і морську піхоту Військово-Морських Сил (ВМС) ЗСУ?..

   Чому Повітряні Сили (ПС) ЗСУ майже на ладан дихають?.. Чому розвалена і розкрадена військово-транспортна авіація?..

  Чому ніхто за таке «реформування» ЗСУ, а насправді – розвал, не покараний?..  

   Чому не чутно заяв нової влади про вимушений крок України, при подальшій безхребетності Заходу, повернутися до створення тактичної ядерної зброї, якої ми так бездарно позбулися свого часу під тиском Росії та того ж Заходу?».

   А у своїй публікації «Хто?» від 21 березня 2014 року я писав: «Хто з високопосадовців візьме на себе відповідальність за проведення жорстких переговорів щодо надання нам зараз належної військово-технічної та іншої допомоги від США і Великобританії – гарантів територіальної цілісності України в обмін на нашу відмову від ядерної зброї, відповідно до Будапештського меморандуму 1994 року, і отримання недвозначної відповіді: так чи ні?..

   Хто з нової влади не побоїться, у разі ненадання однозначної відповіді з боку США, Великобританії та НАТО, прийняти рішення про… відновлення воєнного ядерного циклу, оскільки Україна має такі можливості?».

   Про ймовірні відповіді на поставлені питання щодо українських здобутків у даний час робіть висновки самі. Від себе можу лише додати, що так, ЗСУ, попри всі труднощі об’єктивного і чималого суб’єктивного характеру, поступово відроджуються, але у вказаних вище проблемних воєнних сферах Україні похвалитися особливо нічим…

                                         Будапештський меморандум – символ русофільства

   Тепер знову повернемося до наведеної вгорі Заяви МЗС, котра, між іншим, каже й таке: «Україна, яка добровільно відмовилася від свого третього за величиною ядерного запасу та стратегічних засобів доставки, розцінює останні дії Пхеньяну як свідомий, авантюрний і провокативний крок». Оця згадана добровільна, а насправді добровільно-примусова, відмова зафіксована в Меморандумі про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який ще називають Будапештським меморандумом. В моєму дослідженні «Меморандум - Резолюція - Постанова - Заява = ?» ви знайдете не лише текст вказаного Меморандуму, а й побачите оту кляту примусовість, котра привела до трагічних наслідків для України від існування цього несправедливого документу, оманливість якого підтверджується відповідним коротким витягом зі вказаного вище дослідження: «Будапештський меморандум рясніє різноманітними обіцянками на адресу України щодо непорушності нашої незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та існуючих кордонів з боку країн – гарантів: Росії, Великобританії, США.

   З Росією, котра наплювала на Будапештський меморандум, зараз все стало ясно – це ворожа нам країна… А що ж сталося з Великобританією і США? Куди ділися їхні гарантії? Чому гарантії насправді виявилися фікцією (оце така їхня, включаючи Францію, дружба з Києвом?! – примітка моя)?..

   Раніше я вже наголошував: якщо США і Великобританія не відмовляються від цього Меморандуму (самі вони стверджують, що не відмовляються), то нехай укладають з Україною двосторонні договори про оборону, котрі наповнять його реальними, а не псевдогарантіями та цим самим, на відміну від Росії, продемонструють відсутність подвійних стандартів у відносинах з Україною.

   І нічого США, Великобританії ховатися за недосанкції, безкінечні словесні погрози, тисячні китайські попередження Росії…, на які вона плює з Останкінської телевежі… Нам потрібна реальна, а не бутафорна допомога.

   Українська влада теж повинна діяти жорсткіше на переговорах з Великобританією та США: або вони є справжніми гарантами Будапештського меморандуму, або вони продовжують і надалі дотримуватись подвійних стандартів».

   Адже така приховано-двояка позиція є нічим іншим, як фактичним русофільством. Мало того, що США в 1991 році застерігали Україну від довгоочікуваного проголошення Незалежності, йдучи на зустріч побажанням Москви (моя праця «Горбатого могила виправить? Щодо візитів в Україну Джорджа Буша і Джозефа Байдена» це показує), так вони потім, за підтримки інших країн Заходу, ще й обеззброїли Україну, позбавивши її ракетно-ядерного щита та стратегічної авіації, на догоду, в першу чергу, тій же Росії. Але Вашинґтону нічого було боятися Києва (навіть з ядерною зброєю). Навпаки, США мали б не слухатися своїх совєтологів, оскільки в їхніх моделях світового устрою не було місця незалежній від Москви Україні, а всіляко допомагати молодій державі стати на ноги і вагомо сприяти їй у створенні потужного війська для швидкого виходу її з-під тісної опіки Московії, яка була й залишиться імперською (до остаточного свого розпаду) загрозою всій світовій (західній) демократичній спільноті. На жаль, США, Захід, замість того, щоб після розвалу СССР зробити однозначну ставку на Україну, як основну противагу Росії в Європі, пішли шляхом русофільства, сподіваючись демократизувати насправді ментально нєдємократізуємую Моксель – Московію, яка такий підхід сприйняла за слабкість, що врешті-решт вилилося в зневажання нею західних держав, включаючи самі США, й окупацію частини України.

   «Україна не прагне захопити чужі території. Україна хоче відновити свою територіальну цілісність: для цього їй потрібна допомога світової демократії зброєю, розширенням санкцій (…зокрема в нафтовій галузі) і дипломатичним тиском. Тільки поєднання, одночасне застосування означених трьох механізмів принесе успіх у боротьбі зі злом, яке Росія розносить по світу…

   Чому Захід не почне разом рішуче допомагати Україні зброєю? Ще мало Росія вбила людей в Україні?!.. Врешті-решт, Україна має право на свій збройний захист від російської збройної агресії чи має питати на це дозволу у Німеччини і Франції?! Чому Росія має право поставляти зброю своїм окупаційним силам на Донбасі, а Україна немає права отримувати зброю від своїх західних союзників для відбиття агресії? Єдина надія України в отриманні зброї – це США, якщо вони менше звертатимуть увагу на путінських агентів у Європі. Постійні скигління цих агентів про виключну роль дипломатії у припиненні російського нападу на Україну не дають жодного результату, навпаки… Скільки Заходу разом з Україною можна терпіти таке брехливе, цинічне, хамське путінське знущання над собою?!», – запитую я в своїй публікації «Мюнхен 1938 – Мюнхен 2015».

   Русофільство, умиротворення московитського агресора матиме наслідком лише його нову агресію та війну, а не мир. Тільки посилення антиросійських санкцій, надання Україні летальної зброї при синхронному жорсткому дипломатичному тиску на Московію зупинить кремлівсько-ординського окупанта.

                                        Захід, США. Русофільству – ні! Українофільству – так!

   До речі, повертаючись до північно-корейської проблеми, є очевидним, що без таємної підтримки і допомоги Росії КНДР самостійно ніколи б не змогла створити власні доволі потужні збройні сили та ракетно-ядерний щит (чи хтось може підтвердити спроможність Пхеньяна при міжнародних санкціях, хай і не всеохопних (до них Москва приєдналася для отвода глаз аж через рік після їх запровадження ООН в 2016 році та й то у бутафорсько-символічному вигляді, що тільки додатково підтверджує існуючий зв'язок Північної Кореї та Росії), зробити це власними силами?!). Ось до чого привело русофільське угодовство Заходу. Пора йому на чолі із супердержавою США твердо ставати на шлях українофільства, викинувши на смітник утопічні плани дружби з Московією (вона дружить лише з тими, хто їй беззастережно підкоряється, а період налагодження начебто партнерських стосунків із демократичними країнами використовує тільки як перепочинок для ще більшого нарощування м’язів з метою підкорення інших народів і відновлення Російської імперії: всі західні мантри, що треба співпрацювати з Росією, зокрема в боротьбі проти міжнародного тероризму, який сама ж Москва й підживлює (мій матеріал «Libertе, Еgalitе, Fraternitе» засвідчує сказане), попри її експансіоністську зовнішню політику, це – короткозорість і шлях в нікуди, підтвердженням чому є Азербайджан (Карабах), Грузія (Абхазія, Південна Осетія), Молдова (Придністров’я), Україна (Крим, Донбас), Сирія, де Росія тупо гне свою імперську лінію, не рахуючись ні з ким (у моїх наступних двох статтях «Чи шльондра, чи імпотент – все одно біда!» й «Незалежна Україна? Маячня!» знайдете докази сказаного), та московське втручання у вибори в США і у різних європейських країнах: зверніться до мого дослідження «Крим… Аляска…»), та виправляти свої минулі помилки хоча б у розрізі Будапештського меморандуму (прочитайте мою публікацію-заклик «Ave vita!»).

   Україна своїми ж конкретними діями, перетвореннями має демонструвати західним партнерам тверде бажання постійно рухатися шляхом демократичних реформ і створення потужного війська задля оборони власної незалежності та свободи Європи від імперських устремлінь Росії. А для побудови воєнної могуті Києву будуть потрібні чималі гроші. Де ж їх брати? Щодо внутрішньоукраїнських джерел, то відповідь на дане питання дає моя стаття «Украина, не подведи Майдан… Не подведи всех нас». Але за українське ядерне роззброєння, закріплене Будапештським меморандумом, під яким стоять також підписи США й Великобританії, Україна, порівняно з реальною вартістю наявного тоді в неї ядерного потенціалу разом із засобами доставки, отримала просто копійки (такими були результати діяльності «реформаторів» Кравчука і Кучми: у моєму матеріалі «Час показав…» знайдете їхні «портрети») та на додачу окупацію Росією Криму й частини Донбасу, тому зовнішні джерела – в першу чергу дві західні держави-підписанти Меморандуму, згідно їх же зобов’язань перед Києвом, теж мають зробити свій внесок на потреби українського війська у належних розмірах, як це засвідчує моя публікація «Ціна незалежності: 1240 чи 600 тисяч?»: «Вартість… однієї ядерної боєголовки, залежно від типу, з тих 1240, що Україна мала на озброєнні після 1991 року, складає, за словами самих ракетників, до $ 50 мільйонів, а загалом – приблизно $ 60 мільярдів (йдеться лише про ціну боєголовок для МБР, а були ж іще самі ракети, ШПУ, стратегічні літаки-ракетоносці та інші види бомбардувальників-ракетоносців з відповідними ракетами для них, тактична ядерна зброя – примітка моя)!..

   Зрештою Україна приєдналася до ДНЯЗ 16 листопада 1994 року, а 2 червня 1996 року остаточно втратила свій ядерний статус.

   Треба наголосити, що Ізраїль (веде непрозору політику відносно власного ядерного арсеналу), Індія, Пакистан та КНДР, володіючи ядерною зброєю, не є учасниками ДНЯЗ і це не привело до їхньої міжнародної ізоляції (винятком є КНДР з її агресивним комуністичним режимом…)».

   Як вам така ситуація з ДНЯЗ і Пакистаном, Індією, Ізраїлем, Північною Кореєю?!

   Між іншим, саму КНДР дуже яскраво характеризує наведена далі інформація.

   У повідомленні Reuters 16 жовтня 2017 року сказано, що в незачитаному розділі копії зауважень заступника посла Північної Кореї в ООН Кім Ін Рена до засідання Комітету ГА ООН з питань ядерної зброї було таке: «До тих пір, поки будь-хто не братиме участь у військових діях США проти КНДР, ми не маємо наміру використовувати або загрожувати використанням ядерної зброї проти цієї країни». Іншими словами це означає сигнал країнам світу, щоби ті не зв’язувалися з Вашинґтоном, зокрема у воєнному плані, тоді у них все буде добре. Хоча Кім Ін Рен і не озвучив дану погрозу, але сам факт існування такого нахабства свідчить, що відносно своєї ракетно-ядерної програми Північна Корея плює на заборонну позицію міжнародної спільноти в особі ООН так само, як Росія нехтує рішеннями ООН про припинення Московським Кремлем порушень територіальної цілісності України та відновлення її у визнаних світовою спільнотою кордонах включно з Кримом, Севастополем і частиною Донбасу.

   До речі, КНДР та Російська Федерація голосували проти прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» А/RES/68/262 від 27 березня 2014 року й Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Становище в області прав людини у Автономній Республіці Крим і місті Севастополі» A/RES/71/205 від 19 грудня 2016 року (іншого голосування РФ по даній Резолюції важко уявити), якою Росія визнана окупантом, а Крим та Севастополь – тимчасово окупованими територіями. Ці голосування є ще одним доказом існування тісних зв’язків між Північною Кореєю і РФ, а їхня поведінка на міжнародній арені – тотожною – агресивною та зухвалою, про що я вже говорив вище.

   Згідно повідомлення Reuters від 26 жовтня 2017 року Президент США Дональд Трамп щодо ядерної проблеми КНДР сказав: «…можливо, Росія йде іншим шляхом і завдає шкоди тому, що ми здобуваємо». Другим разом, а саме 11 листопада 2017 року в Дананґу (В’єтнам, саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), він уже заявив дещо інше (повідомило видання The Hill): «Було би дуже добре, якщо ми б отримали допомогу від Путіна в тому, що

«Царь роділся. Мір отмєчаєт столєтіе Октябрьской революціі,

а Россія снова находітся под властью царя», – The Economist.

стосується Північної Кореї… У нас велика проблема з Північною Кореєю. Якби Росія допомогла нам…, ми би вирішили її набагато швидше». Тоді ж і там же ж Дональд Трамп в своєму Twitter написав таке: «Коли всі ненависники та дурні усвідомлять, що хороші відносини з Росією – це добре, а не погано... Я хочу вирішити з Північною Кореєю, Сирією, Україною, тероризмом, і Росія може дуже допомогти (а як назвати тих, хто, попри триваючі московитський експансіонізм, кібер-напади й збройну агресію на різних напрямках, зокрема проти України, та підтримку Московським Кремлем міжнародного тероризму, хоче мати «хороші відносини» з Москвою?; все ще мало США русофільства?! – примітка моя)», а потім на додачу й отаке: «Чому Кім Чен Ин образив мене, називаючи «старим», у той час, як я ніколи не назву його «низьким та товстим»? О добре, я так намагаюся бути його другом і, можливо, коли-небудь це станеться!». Ага, «нє надо пєчаліться, вся жізнь впєрєді…, надєйся і жді», Mister Рresident. Взагалі в Глави Сполучених Штатів має бути єдина позиція щодо ролі Москви в північно-корейській ядерній програмі (дивіться початок статті й цього розділу), щодо злочинів Росії – прямої збройної дестабілізації Московією сусідніх держав, включаючи Україну (без жодних сподівань на російську дружбу: мої аргументи вказані вище), щодо самої Північної Кореї, бо ж КНДР – це російське пугало для Заходу та тих же США.

                                        Україна і ДНЯЗ: є право на статус ядерної держави!

   Зневаження Північною Кореєю та Російською Федерацією різних рішень міжнародних організацій, зокрема ООН, стало нормою, як і у випадку Будапештського меморандуму з боку Росії. Цей Меморандум взаємопов’язаний із ДНЯЗ, а Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» № 248/94-ВР від 16 листопада 1994 року вказує наступне: «Приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ – примітка моя) від 1 липня 1968 року з такими застереженнями (Україна мала право зробити застереження згідно статей 19 – 23 Віденської конвенції про право міжнародних договорів – примітка моя):

   1. Положення Договору не охоплюють повною мірою унікальної ситуації, що склалася внаслідок розпаду ядерної держави – Союзу РСР.

   2. Україна є власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього СРСР

   4. Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів чи політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само, як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси…

   6. Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантійбезпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правовогодокумента».

   В ситуації з Україною надання їй «ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа»у вигляді Будапештського меморандуму (він є все-таки більше політичним, ніж міжнародно-правовим документом), не відбулося, бо Меморандум як такий не діє, а держави-підписанти, звісно крім України, його не виконують і не надають Україні ніяких безпекових гарантій (РБ ООН є безсилою через право вето її постійного члена – Росії), тому згідно п. 6 Закону України № 248/94-ВР сам Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» № 248/94-ВР від 16 листопада 1994 року беззастережно можна визнати нечинним, тобто Україна після такого кроку перестане бути учасником ДНЯЗ від 1 липня 1968 року, при цьому Будапештський меморандум фактично є нікчемним.

   Крім того, згідно п. 4 Закону України № 248/94-ВР використання сили «проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів… України» з боку ядерної держави – Росії, «так само, як і застосування економічного тиску» зі сторони РФ,«спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси».Всі ці перелічені фактори з боку Росії мають місце, а тому офіційний Київзобовязаний адекватно на них реагувати.

   В контексті Будапештського меморандуму та ДНЯЗ Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» № 831-VII від 28 лютого 2014 року, крім іншого, «вимагає від усіх держав-гарантів відповідно до Будапештського меморандуму практичними діями підтвердити закріплені в Меморандумі зобов’язання згідно з принципами Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, підтвердити зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України».Але цей заклик-вимога Верховної Ради України так і залишився ніким не почутим гласом волаючого в пустелі.

   Виходячи із пунктів 1, 2, 4 та 6 Закону України № 248/94-ВР і проігнорованої державами-гарантами Будапештського меморандуму Постанови Верховної Ради України № 831-VII, Україна має цілком законне та у повній відповідності до норм міжнародного законодавства право на володіння ядерною зброєю, успадкованою«нею від колишнього СРСР» у повному обсязі, і відновлення ядерного статусу.

                                          Будапештський меморандум – це обман. Висновки

   Оманливість згаданого Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї засвідчують наступні спогади…

   Леонід Кучма на зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) 12 вересня 2014 року в Києві згадував: «Я памятаю, як (після підписання Будапештського меморандуму – примітка Г. М.) я поїхав до Президента Франції Франсуа Міттерана в лікарню, бо він тоді захворів. Я поїхав до нього підписати додатковий протокол… Душевно поговорили. Він дуже приязний був. Міттеран тоді сказав: «Не вірте їм. Ці підписанти (Меморандуму – примітка Г. М.) вас обмануть». І нас дійсно обманули». Цю ж історію Кучма розказав також під час 14-ї київської зустрічі YES 16 вересня 2017 року, зізнавшись, що тоді не повірив Президенту Франції, але, на жаль, Франсуа Міттеран виявився правий.

   Так само оманливість Меморандуму підтверджує й наступний матеріал…

   У статті «Порядок денний: колишній очільник НАТО лорд Робертсон» (газета «The Herald Scotland» за 19 лютого 2015 року, переклала з англійської Оксана Манчуленко) Генеральний секретар НАТО 1999 – 2004 років Джордж Робертсон зазначив таке про ядерну зброю і Будапештський меморандум: «…Україна, маючи третій за величиною запас ядерної зброї у світі, погодилася відмовитися від неї в обмін на урочисті гарантії безпеки Росії, США та Великобританії.

   Ці країни разом з Францією та Китаєм пообіцяли: а) поважати незалежність і суверенітет України в існуючих кордонах; б) утримуватися від загрози або застосування сили проти України; в) утримуватися від використання економічного тиску на Україну, щоб вплинути на її політику. Хіба ці обіцянки виглядають добре у світлі різанини, яку ми бачимо на екранах наших телевізорів щовечора (виділено мною – Г. М.)?

   І все-таки – це те, що Україна отримала в обмін на одностороннє роззброєння. Певну угоду. Та логічно запитати: був би Крим захоплений і окупували б Східну Україну, якби українці зберегли частину свого ядерного потенціалу (виділено мною – Г. М.)?..

   Президент Путін, звичайно, не збирається це робити(відмовлятися від ядерної зброї – примітка моя). Він зловісно публічно нагадав світові, що Росія має ядерну зброю, і більше того, він замовляє все більше…

   Китай теж доповнює свої запаси, як і з власних причин – Індія та Пакистан. …і у нас також є безумні та дуже нестабільні люди в Північній Кореї…

   Я почав свою власну політичну кар'єру, як багато хто знає, несучи плакат «Ban the Bomb» («Заборонити бомбу»). Відмовившись від бомби, я вірив, що ми дамо приклад і розпочнемо ланцюгову реакцію. Я був неправий (виділено мною – Г. М.). Будучи міністром оборони цієї країни, я був відповідальним за найбільші коли-небудь скорочення наших ядерних можливостей та це не призвело до скорочення обсягів в інших місцях…

   Звичайно, це(вартість ядерної зброї – примітка моя) може виглядати як велика сума, але система повинна існувати впродовж наступних 50 років, і коли розтягнути суму протягом цього періоду, витрати є досить невеликими для забезпечення безпеки. За ці роки вона становитиме лише 5 – 6% оборонного бюджету…

   Ядерне стримування зупиняє будь-якого потенційного агресора від думки, що він може виграти звичайну війну або розпочати ядерну атаку, або навіть шантажувати нас (виділено мною – Г. М.)

   Реальний світ є небезпечним, як, на жаль, дізнається народ України. Тут немає місця для тих, хто буде торгуватися нашою довгостроковою обороною та безпекою».

   Джордж Робертсон до посади в НАТО був міністром оборони Великої Британії та тіньовим міністром у справах Шотландії. З його статті напрошуються такі висновки:

   1) одностороннє ядерне роззброєння – для «лохів», тим більше під паперові гарантії на кшталт Будапештського меморандуму;

   2) вартість ядерної зброї є занадто гіперболізованою;

   3) ядерна зброя – це незамінний інструмент стримування любого агресора;

   4) держави-гаранти Будапештського меморандуму його не виконують: Росія прямо порушила цей Меморандум, здійснивши збройну агресію проти України і окупувавши частину української території, а інші держави нічого не зробили в розрізі своїх зобов’язань, щоб поставити Росію на місце ба більше – вони навіть не спромоглися виконати п. 6 Меморандуму про те, що «будуть  проводити  консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань», а окремі підписанти Будапештського меморандуму фактично й не приступали до «глибоких скорочень ядерних сил» згідно його преамбули;

   5) відмова України від ядерної зброї була помилкою.

   Як і Джордж Робертсон погану характеристику Будапештському меморандумові дає й Президент України Петро Порошенко, котрий 17 лютого 2017 року, виступаючи на полях МБК, назвав його горезвісним: визначення дуже влучне, бо він таким дійсно і є, оскільки нічого не дає Україні в безпековому плані (за деталями зверніться до моєї роботи «США визначилися з окремими зовнішньополітичними пріоритетами?»).

   А у моєму березневому 2017 року матеріалі «Нарешті дійшло!» відносно пізнього прийняття Постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій» № 1970-VIII від 22 березня 2017 року сказано наступне: «Відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди...»…

   Укладення вказаної вище оборонної угоди (договору) стало б логічним продовженням Будапештського меморандуму…, котрий віроломно порушила Росія – один з його підписантів, оскільки самі США – ще один його підписант – не убезпечили Україну від російської агресії, як мали б фактично зробити згідно Меморандуму про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї…» (співставте другий абзац даної цитати з указаними вгорі словами Джорджа Робертсона).

  Дивлячись на яловість Будапештського меморандуму, жодна ядерна держава не ризикне піти хибним шляхом України. На жаль, український гіркий досвід погано впливатиме на можливість майбутньої денуклеаризації не лише Північної Кореї, а й інших ядерних країн. Фактично обмануту гарантами Будапештського меморандуму Україну навряд чи хтось захоче наслідувати. Отаку страшну ціну (відсутність зменшення кількості держав із ядерною зброєю) доводиться платити всьому світові лише за один геополітичний обман зі сторони всього-навсього кількох країн.

                                                                  Що робити Україні?

   Враховуючи всі наведені мною в даному дослідженні фактори щодо Меморандуму про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (назва Меморандуму, котра ще й не зовсім відповідає його змісту – подякуймо Кучмі і його «професіоналам» закордонних справ, після початку російської збройної агресії та наступної окупації українських Криму і частини Донбасу звучить як насмішка), Україна має скористатися для своєї користі тими преференціями, котрі випливають із згаданих факторів, а особливо своїм правом на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу, оскільки для цього існують зазначені вище юридичні підстави. Підкреслюю - правом, бо право – це не обов’язок і я не знаю, як цим правом розпорядиться українська влада, але користь для України полягає в тому, що насамперед США, Велика Британія, Франція (при великій вдячності за вже надані ними, особливо Сполученими Штатами, нашій Вітчизні для оборони від Московії допомогу та дружню підтримку, хоча й надто недостатні) зобов’язані повернути Києву той борг, який вони не сплатили Україні за її відмову від ядерної зброї, а він небагато-немало (назву ще раз цю вражаючу цифру) складає $ 60 мільярдів лише за ракетні боєголовки, що еквівалентом має 600 тисяч ПТРК Javelin!

   Тому українська влада повинна чітко поставити перед західними гарантами-підписантами Будапештського меморандуму його проблематику: повну вартість ядерного роззброєння України (не тільки ціну боєголовок), невиконання ними Меморандуму та появу у зв’язку з цим невиконанням в Києва права на володіння ядерною зброєю і відновлення ядерного статусу.

   Якщо гаранти Будапештського меморандуму (Росія тут ні до чого) не погоджуються із тим, аби Україна знову стала ядерною державою (хоча чим ми гірші від тих же Ізраїлю, Індії, Пакистану?!), то добре, але мають за це заплатити належну ціну-борг, щоб наша Батьківщина (під жорстким контролем підписантів Меморандуму з метою унеможливлення розкрадання та нецільового використання грошей) могла розвивати свою економіку, промисловість, підвищувати рівень життя Українського народу і будувати потужне військо, здатне захистити її та Європу загалом від ворожої Росії (читайте моє дослідження «Вчімося у маршала Маннергейма перемагати Россію!»), а також за їхнього сприяння в близькій перспективі стала членом НАТО і ЄС, оскільки навіть вже офіційний Київ нарешті почав прямо говорити про потребу вступу України до Північноатлантичного Альянсу, підтвердженням чому є моя праця «Це теж нарешті дійшло!».

   Чому Україні треба вступити до НАТО? Та навіть тому, щоб стати членом євроатлантичної колективної системи безпеки і отримати над собою воєнну «парасолю», здатну не лише протистояти будь-якій збройній агресії, як то ракетно-ядерна загроза КНДР, а й нанести удар відплати (Київ не має можливостей його зробити через Будапештський меморандум), про що заявив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ 29 жовтня 2017 року (дивіться початок цього матеріалу). А 10 липня 2017 року в інтерв'ю «112 InternationalInsight» він сказав: «…вона (Україна – примітка моя) має йти до НАТО за допомогою того, що ми називаємо «пакет всебічної допомоги», і ми зможемо зробити набагато більше разом. Важливо зосередитися на діях – як зміцнити українські оборонні інституції та допомогти в модернізації Збройних сил країни». І ось вперше за всю історію співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору такий високопосадовець як Генеральний секретар НАТО, а саме Єнс Столтенберґ, відповідаючи на питання кореспондента «Європейської правди», 7 листопада 2017 року заявив: «Україна – близький партнер Альянсу. Ми підтримуємо євроатлантичні прагнення України (виділено мною – Г. М.)… Зараз ми маємо сфокусуватися на реформах, які ведуть Україну до НАТО». До цього високі представники Північноатлантичного Альянсу боялися наче вогню згадок про підтримку євроатлантичних прагненьУкраїни. Значить позиція західних союзників стає більш сприятливою для Києва, тому він сам має діяти активніше на даному (західному) напрямку.

   Не західні гаранти (правильніше звучатиме недогаранти) мають тримати Україну з допомогою недіючого Будапештського меморандуму на гачку, а навпаки Україна за його існування має міцно тримати їх на цьому ж гачку: або гаранти дійсно виконують Меморандум про гарантії (виділено мною – Г. М.) безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, ставлячи на місце Росію із одночасним нетривалим відновленням української територіальної цілісності, та реально сплачують Києву борги за ядерну зброю і приймають Українську Державу до НАТО і ЄС, взявши перед цим на себе тверді, у вигляді ратифікованих парламентами законів, а не чергових меморандумів, зобов’язання, або Україна змушена буде почати практично реалізовувати своє законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу. При чому український ракетний щит має бути створений за будь-яких обставин (можна і без ядерних боєголовок для початку)!

   Українська влада повинна усвідомити одну, підтверджену самим життям суспільств та реаліями міжнародної політики, істину (маю надію, що вона її усвідомлює): «Рахуються з сильними державами (національно-патріотично, економічно, мілітарно), що виключає наявність найменшої корупції, бо вона підточує державні сили, і бояться сильних». Сильні держави є суб’єктами міжнародних відносин, а слабкі – об’єктами.   Україна зобов’язана пошвидше стати таким повноправним суб’єктом, щоб не бути об’єктом, як це було при підписанні Будапештського меморандуму  , а для цього українська влада має діяти згідно вимог моєї статті «6Д + 3П, або Що необхідно Україні для успіху».

   Як я вже говорив, однією з ознак сили держави є її також воєнна могутність, котра особливо потрібна, коли держава сусідить з ворогами, тому для України при існуванні постійної російської збройної загрози вкрай необхідне потужне військо. Моя робота «Будні «крилатої піхоти» показує, яким воно має бути. Крім того, сильні ЗСУ неможливо уявити без сучасних ПС включно з військово-транспортною авіацією, для розвитку котрої Україна має відомі світові сучасні структури, зокрема ДП «Антонов» (владі треба йому всіляко сприяти), що видно з моєї публікації «Авіація чарує!». Тільки українська воєнна могутьзможе захистити нашу Батьківщину від ворожої Росії, змальованої в моїй статті «Вперед – у минуле!».

   Лише тоді, коли в Україні більше не буде того, що ми маємо згідно мого дослідження «Українські спецслужби провалилися!», коли не повторюватимуться більше такі ситуації, про які прочитаєте у моєму матеріалі «І навіть це таки дійшло!» , коли Україна стане сильною демократичною державою в економічному, воєнному плані та справжнім суб’єктом міжнародної політики, отоді наша рідна Батьківщина зможе реально впливати на світові процеси, зокрема й на КНДР з її ракетно-ядерною проблемою. А до того часу паперові різкі кроки України на зовнішній арені зразка Заяви МЗС України щодо ядерного випробування, проведеного в Північній Кореї 3 вересня 2017 року виглядають не зовсім серйозно.

   Україні необхідно бути всебічно сильною – це основне завдання української влади! Якщо влада діятиме в цьому руслі, здійснюватиме для цього необхідні реформи, які вже реалізовані в НАТО і ЄС, буде справедливою до українських жителів, то матиме повну підтримку Українського народу, якщо ж ні, то народ знає, що з нею робити. Але владі, людям завжди треба пам’ятати одне, що позаду нас – Москва, тому дії всіх Громадян України, і влади – у першу чергу, не повинні давати жодної підстави для радості московитського ворога – сусідньої Росії.



Рекомендовать запись
Оцените пост:




Мої фото


Метки

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Blog Live
ОБОЗ.ua