file000931h-zh2ic.jpg
Георгій Манчуленко  01.05.2018 17:15:15

СКРІПАЛЬскоє дєло і двоякість дій Заходу. Так – правильній позиції Президента України! Ні – непрофесіоналізму його соратників!

 

   Чому так пізно?

   Чому тільки нині?

   Чому не після отруєння Літвінєнко?

   Чому лише після отруєння Скріпаля Велика Британія, а з нею, проявляючи солідарність із Лондоном, й більшість впливових західних країн, прокинулися і почали нарешті діяти жорсткіше (принаймні на дипломатичному фронті через висилку зі своїх територій значної кількості російських «дипломатів»-шпигунів) проти триваючих уже багато років агресивних дій Росії на світовій арені?

   Чому Велика Британія проявила двоякість підходів у дєлах Літвінєнко та Скріпаля?

   Чому Велика Британія не вислала зі своєї території російських «дипломатів» після анексії й окупації Росією українського Криму?

   Чому Велика Британія не вислала зі своєї території російських «дипломатів» після того, як Росія розв’язала неоголошену війну на українській частині Донбасу, окупувавши окремі райони Донецької та Луганської областей?

   Чому Велика Британія не вислала зі своєї території російських «дипломатів» навіть після того, як Росія вбила близько 11 тисяч українських людей – жителів України під час своєї збройної агресії на Донбасі?

   Чому Велика Британія вислала зі своєї території російських «дипломатів» навіть не після вбивства й не тисяч, сотень чи десятків людей – своїх жителів, а лише через замах на вбивство і то тільки двох людей – Скріпаля та його доньки?

   Чому Захід діяв так само, як і Велика Британія, не висилаючи російських «дипломатів», по відношенню до Росії після її збройного нападу на Україну та окупації нею частини українських земель?

   Чому Захід діяв так само, як і Велика Британія, не висилаючи російських «дипломатів», по відношенню до Росії після вбивства нею майже 11 тисяч українських людей?

   Чому по-різному цінується життя західних жителів та українських жителів?

   Чому Захід, так само, як і Велика Британія, не висилав російських «дипломатів» після того, як Росія знехтувала нормами міжнародного права та порушила територіальну цілісність суверенної держави у визнаних усім світом, включаючи саму Московщину, українських державних кордонах разом з Кримом і Севастополем, окупувавши частину території України?

   Чому дії проти  Скріпаля та його доньки – замах на вбивство лише двох людей – Велика Британія устами свого Прем’єр-міністра Терези Мей вважає «незаконним застосуванням сили російської держави проти Об’єднаного Королівства», що мало наслідком висилку великої кількості російських «дипломатів» більшістю впливових західних держав, а окупація Росією частки українських земель і вбивство нею близько 11 тисяч українських людей не мали такого ж наслідку, бо це не є незаконним застосуванням сили російської держави проти України чи що?

   Чому Захід, так само, як і Велика Британія, поступив дещо двояко щодо збройної агресії Росії проти України та щодо російського отруєння Скріпалєй?

   «Після агресії московитських ординців… проти України практично весь Захід проявив себе як імпотент, бо не зміг впоратися з агресивно-шаленою Росією…

   В даній ситуації Московія, користуючись… імпотенцією Заходу, переграє його по всіх статтях… Тому… глава США (це стосується і його наступників) має запобігати імпотенції самого американського геополітичного гіганта – лідера Заходу, бо в іншому випадку весь Захід остаточно стане імпотентом», – йдеться у моїй роботі «Чи шльондра, чи імпотент – все одно біда!».

                                                          Єдність супроти імпотенції…

   Але отруєння в Солсбері – скріпальскоє дєло все-таки заставило активізуватися західні демократії та спільно виступити проти чергової нахабної авантюри Росії і тут Києву важливо скористатися цим моментом.    

   Україні, попри всю млявість світової демократії у протистоянні Московщині не лише на захист нашої Батьківщини, а й самої себе від російських посягань, все одно треба діяти лише заодно із Заходом і швидко реформуватися за його стандартами, що дасть змогу в недалекій перспективі вступити до НАТО та ЄС – гарантів незалежного гідного українського майбутнього. «І тільки тоді політична Європа закінчуватиметься на східних рубежах України…», як сказано в моїй статті «Де закінчується політична Європа?». Тому українська влада спільно з Українським народом зобов’язані зробити все можливе без жодних зволікань, щоб Україна пошвидше стала повноправним членом євроатлантичної спільноти та назавжди позбулася московитського ярма, про що говорить моє есе «Вирвемось?».

   Великобританія після отруєння Скріпалєй зрозуміла наскільки важливою є спільність дій, єдність євроатлантичного простору, тому й звернулася по підтримку до своїх союзників у НАТО і ЄС щодо спільної висилки російських «дипломатів» у відповідь на ворожі дії Москви проти Лондона. Великій Британії треба не тільки зробити правильні висновки з Brexit– великої помилки попередника Терези Мей Девіда Кемерона (про неї читачі можуть дізнатися із моєї публікації «Догрався!»), але й не допускати чогось подібного в майбутньому.

   Вбивство Росією того ж Дениса Вороненкова, про котре йдеться у моєму матеріалі «Послєдняя жєртва?», мало б навчити українську владу, що оборонятися від російського агресора треба максимально жорстко та швидко, вживаючи для цього невідкладних контрзаходів, щоб у жодного агресора не виникало більше бажання вчинити те ж саме, як це сталося у Великобританії, котрій Літвінєнко виявилося, мабуть, замало, адже її реакція на його отруєння була мізерною, тому вона й отримала Скріпалєй.

   Та щоб узагалі вберегтися від будь-якої збройної агресії, включаючи російську, Україні потрібно, як я вже неодноразово казав і казатиму до здійснення цього задуму, поповнити ряди НАТО, майбутнє членство в якому вже закріплено законодавчо, деталі чого знайдете у моєму дослідженні «Це теж нарешті дійшло!».

   Києву, зважаючи на постійне вороже російське сусідство, необхідно мати сильні розвідувальні відомства, щоб не покладатися лише на подібні структури західних партнерів (зверніться до моєї статті «Who are you, Mister Flynn?») й щоб не повторювалися ситуації, показані в моїй праці «Українські спецслужби провалилися!».

   Україні, взагалі-то, на жаль, не чужим є гіркий досвід Великої Британії з її отруєннями, котра почала твердіше відповідати Росії не після Літвінєнко, а лише після Скріпалєй, бо українська влада серйозно зарухалася теж не після вбивства Вороненкова, а тільки після вбивства Аміни Окуєвої, коли був посилений антитерористичний та контррозвідувальний режим на українській території, що детально проаналізовано в моїй роботі «І навіть це таки дійшло!».

   А тепер треба звернути увагу на ще одну паралель навколоукраїнської міжнародної політики…

   Поблизу Сирії, де її правитель Башар Асад при підтримці правітєля всєя Россіі веде багаторічну війну фактично з частиною свого ж народу, США тримають цілу морську армаду, готову будь-коли нанести  удар по загрозливих сирійських об’єктах, як це було правильно зроблено у ніч із 13 на 14 квітня 2018 року після отримання підтвердження про застосування сирійським режимом хімічної зброї проти опозиційних сирійців, за підтримки Великобританії та Франції , коли 105-а ракетами було зруйновано установи, що розробляли й зберігали хімічну зброю. А коли Росія захоплювала Крим, а потім вторглася на Донбас, то хоч один корабель з крилатими ракетами цих трьох країн, пов’язаних бодай слабкими, але все-таки зобов’язаннями підтримувати територіальну цілісність України згідно Будапештського меморандуму, всі вади якого для української сторони і що варто би робити українській владі надалі детально проаналізовані мною в аналітичній праці «Чим Україна лякає Північну Корею? Або Україна має законне право на володіння ядерною зброєю та відновлення ядерного статусу!» (Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 року я навіть і не згадую), увійшов у Чорне море поближче до кримського узбережжя?! Та чи готові ті ж США, Велика Британія і Франція у випадку розширення російської агресії проти України продемонструвати свою силу та рішучість, як це вони зробили в Сирії? Чи імпотенція візьме гору над єдністю?!

                                              Від єдності недосанкцій до єдності санкцій!

                        Як цьому шкодять апологети і компаньйони «Північного потоку – 2»

                                    та «Турецького потоку» – пособнікі і подєльнікі Путіна…

   Звичайно, читачі можуть сказати, що при лідерстві США Захід включно з Великобританією й Францією спільно у певній єдності відреагував на війну Росії проти України, російську окупацію Криму і частини Донбасу та вбивство Росією майже 11 тисяч українських жителів економічними санкціями. І це так є й Україна вдячна за їхнє введення, хоча російська антиукраїнська збройна агресія стала наслідком беззубості Заходу щодо агресивно-експансіоністської політики Московщини на всьому пострадянському просторі, особливо це стосується Кавказу разом із Грузією, та відкритого русофільства окремих членів НАТО/ЄС, зокрема Німеччини і Франції, котрі на Бухарестському саміті НАТО 2008 року встромили Україні ножа в спину на догоду Росії (за це німецька та французька сторони винні українській, а Франція – так само ще й за Будапештський меморандум). Щоправда після обрання Президентом Французької РеспублікиЕммануеля Макрона політика Парижа стосовно Москви стала трохи жорсткішою, а от Німеччина все одно гне свою москвофільську лінію, всіма силами сприяючи реалізації російського політичного проекту «ПП – 2» від російського селища Усть-Луга до німецького міста Грайфсвальд в обхід України і цим самим ще більше підсаджуючи всю Європу на російську газову голку, на яку, до речі, європейські країни посадили себе добровільно попри наявність альтернативних джерел газопостачання. «…ті, хто підтримують «Північний потік – 2», самі стають посібниками Президента РФ Путіна у його гібридних війнах», – так правильно й чітко про «потік» 31 березня 2018 року висловився Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю німецькій медіагрупі «Funke Media Group», але бити на сполох проти дій путінскіх подєльніков – усіх апологетів і компаньйонів будівництва газових потоків в обхід України треба було починати ще у восени 2015 року одразу після підписання відповідної російсько-німецько-австрійсько-британсько-нідерландсько-французької акціонерної угоди, як я на цьому наголошував у своєму листопадовому 2015 року матеріалі «Хто найбільше любить Путіна?». Крім «ПП – 2» не треба забувати й про «Турецький потік» – спільний проект Росії та Туреччини – члена НАТО, яка закуповує російське озброєння і не ввела жодної санкції проти Московщини на підтримку України, не кажучи вже про те, що різні німецькі й французькі компанії попри санкційні обмеження співпрацюють із Росією у військово-технічній та космічній сферах. А для кращої характеристики «вагомості» західних антиросійських санкцій загалом ще раз процитую слова директора Rothschild & C. на території СНГ, наведені в моїй статті «Отака справжня ціна західних антиросійських санкцій!», який сказав, що після введення санкційних обмежень «экономика России снова начала расти». Ще потрібні якісь додаткові аргументи?!

   Звісно, що серед держав, які запровадили антиросійські санкції у відповідь на агресію Московщини проти України, перед ведуть США, але все одно, як бачимо, санкційні обмеження не є критичними для Росії. Так, 6 квітня 2018 року Вашинґтон запровадив нові, сильніші, ніж були до цього, антимосковитські санкції проти деяких кремлівських високопосадовців та олігархів і окремих компаній, також пов’язаних із Кремлем, але вони є відповіддю США не на розв’язану Росією гібридну війну проти України та окупацію нею частини української території і вбивство московитами майже 11 тисяч українських людей, а на російське кібервтручання у вибори Президента США 2016 року. Хоча й цього замало, не кажучи вже про те, що до американських санкцій не долучився ЄС попри те, що багато країн-членів якого самі зазнали московських кібератак…

   Західні санкції тільки тоді матимуть ефект, коли весь цивілізований світ, в першу чергу США та ЄС, діятиме синхронно заодно, хоча б так, як це відбулося після російського отруєння в Солсбері на території Великобританії, і коли буде повністю ізольована від західного бізнесу російська нафтова галузь, а Росія буде відключена від міжнародної платіжної системи SWIFT (англійською мовою називається Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications) – Товариства всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій. Якщо це буде зроблено, то навіть не треба чіпати російську газову галузь, щоб зайвий раз не лякати Європу, яка й так в своїй значній масі є переляканою, аби за короткий проміжок часу заставити Росію діяти за міжнародними законами. Без нафтових та SWIFTових санкцій всі інші західні антиросійські санкційні обмеження залишатимуться недосанкціями за вже згадуваним мною принципом і вашим і нашим: й щоб Росію не сильно покарати, і щоб Україні хоч трохи допомогти, бо ж якось треба реагувати на безпрецедентне порушення Московщиною міжнародного права та нехтування нею демократичними цінностями.

                                              Гроші, ціна беруть верх над цінностями, або

                               Ще раз про пособніков і подєльніков Путіна та агентів Росії…

   Що ж, міжнародне право, введені санкції і демократичні цінності залишаються осторонь, коли мова заходить про власну вигоду, навіть на шкоду не лише Україні, а й багатьом союзникам – членам НАТО та ЄС, підтвердженням чому є підтримка Німеччиною «Північного потоку – 2» попри наявність хоч сяких-таких санкційних заходів. Ось що про такі дії Берліна під час зустрічі із Президентом Литви Далею Грибаускайте у Вашинґтоні 3 квітня 2018 року (інформація інтернет-видання «Радіо «Свобода») сказав Президент США Дональд Трамп: «НАТО отримало мільярди доларів через мене, тому що я сказав багатьом країнам: «Ви несправедливі, ви не платите»... І зараз Німеччина сплачує 1 %, йвони навіть не платять повний 1 % (а до того платили ще меншу частку від ВВП на потреби німецької оборони, хоча згідно базових документів НАТО зобов’язані виділяти не менше 2 %примітка моя). Німеччина заводить трубопровід у Росію, вона планує заплатити Росії мільярди доларів за енергію. І я кажу: «Що відбувається?». Дійсно, що ж відбувається? На свою оборону грошей не вистачає, а на російську газову зброю, яка може бути використана й проти самих німців, Німеччина їх знаходить, а Берлін «ПП – 2» вперто продовжує називати виключно економічним проектом, хоча 10 квітня 2018 року на брифінгу для журналістів (повідомлення «УП») після зустрічі з Президентом України Петром Порошенком Канцлер Німеччини Анґела Меркель вперше визнала, що «це не тільки економічний проект, він звичайно має також враховувати політичний фактор» (насправді економічним проектом, й то до пори, до часу, поки Росії так буде вигідно, «ПП – 2» виглядає лише для німецької сторони, а для Європи загалом є політичним). Видно, що Канцлер зовсім не зважає на правильні слова Президента України, сказані ним напередодні 9 квітня 2018 року в інтерв’ю німецькій газеті «Handelsblatt», де він нарешті назвав речі своїми іменами, зазначивши наступне (далі виділено мною – Г. М.): «Північний потік – 2» є чисто політичним проектом, який фінансує Росія. Даруйте за жорсткі слова, але «Північний потік – 2» є політичним хабарем в обмін на лояльність щодо РФ, який має на меті запровадження економічної та енергетичної блокади України, завдавши у такий спосіб суттєвої шкоди моїй країні. Проект не містить жодного обґрунтування з точки зору економічної доцільностіМи були б раді долучити європейських партнерів до управління газовим підприємством. І робимо все, аби продемонструвати надійність України…   Ми дотримуємось взятих на себе зобов’язань. Ми – абсолютно надійний партнер. А «Північний потік2» – чисто політично мотивований проект»  . Крім того, Анґела Меркель заявила, що Україна має залишатися транзитною державою, але це все від лукавого, бо Росія однозначно сказала про транзит (і то тільки можливий, коли Київ докаже Москві вигоду від цього) територією України тільки 10 – 15 млрд кубометрів газу й це при тому, що лише в ЄС українська газотранспортна система здатна прокачати 143 млрд кубометрів (схоже на те, що переговори Петра Порошенка і Анґели Меркель відносно «ПП – 2» Україні нічого не дали, а Німеччина в газово-політичному питанні залишається вірним союзником Росії та одним з її агентів у Європі загалом, що детально висвітлено в моїй праці «Обережно – агенти Росії в Європі, або Зґвалтування – не найкращий спосіб отримання жертвою задоволення!»), тобто зменшений транзит приблизно в 10 разів стане не вигідним навіть для самої України. Саме це підтвердив 11 квітня 2018 року (повідомлення інформаційного агенства «Interfax-Україна») Міністр енергетики та вугільної промисловості України, який сказав наступне:: «Заяви Міллера (керівника «Газпрому» – примітка моя)  , що вони залишать 10 –15 млрд кубометрів і прокачуватимуть їх через Україну, то наша країна не піде на такі обсяги. Для України це невигідно. За таких обставин нам треба буде ще вкладати свої кошти, щоб прокачувати цей обсяг газу…   За об'єму транзиту близько 40 млрд кубометрів економічні показники такі ж, як у «Північного потоку». За збільшення об'єму понад 40 млрд кубометрів газу транспортування через ГТС України економічно вигідніше, ніж через «Північний потік». Якщо європейці керуються лише економікою, про що говориться, то проект української ГТС є економічніший»(виділено мною – Г. М.).

   За інформацією «УП» та УНІАН 13 квітня 2018 року, виступаючи з трибуни Київського безпекового форуму «OpenUkraine», Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков сказав, що «був свідком, як лідери великих країн дзвонили в кабінет Турчинова в 2014 році, дзвонили в кабінет Яценюка і говорили: «Не провокуйте Путіна! Давайте якось спокійніше». І це «спокійніше»обійшлося нашій країні дуже дорого – окупованим Кримом і окупованою частиною Донецької таЛуганської областей… І дуже дивно, коли французька компанія ENGIE з одного боку будує у нас гігантську електростанцію в Чорнобильській зоні…, а з іншого боку трохи бере участь і має невелику частку в «Nord Stream– 2» («Північний потік – 2» з французькою часткою 9 % – примітка моя). Нам не важливо–трохи чи не трохи. Вони наступають на незалежність моєї країни. Якщо це так, то ця компанія не може працювати з Україною, те саме стосується йбудь-яких інших компаній. І нехай це будуть великі країни, наші партнери тадрузі, але у нас є принципи» (виділено мною – Г. М,). Таку позицію Міністра не можна не вітати, але одразу постає питання, що він, як член уряду й РНБО, зробив для того, аби ENGIE разом з іншими учасниками «ПП – 2» не могли мати жодної справи в Україні, тобто, щоб проти них були введені українські санкції?

   І ось тут цікавою є думка Президента Франції Еммануеля Макрона, який, згідно повідомлення «Радіо «Свобода», виступаючи 17 квітня 2018 року на сесії Європарламенту, про «Північний потік – 2» сказав, що «Ця справа є дуже чутлива… Вона сіє сумніви щодо нашої колективної таенергетичної суверенності перед Росією. Ми повинні вести таку енергетичну політику, яка, з одного боку, скорочує шкідливі викиди, з іншого – забезпечує енергетичну незалежність Євросоюзу, в тому числі від Росії». Слова – правильні, а діла – неправильні, бо Франція не виступила проти будівництва «ПП – 2», а бере участь у його реалізації через свою компанію ENGIE.

   А тепер ознайомимося із вбивчою інформацією «The Telegraph: витік документів ЄС демонструє змову і приховування Брюсселем зловживань путінського «Газпрому», котру опублікувало УНІАН (Українське незалежне інформаційне агентство новин) 15 квітня 2018 року на основі статті «Витік документів ЄС демонструє змову і приховування Брюсселем зловживань путінського «Газпрому» (автор Емброз Еванс-Прічард), опублікованої 12 квітня 2018 року на інтернет-сторінці впливової британської газети «The Telegraph», де вказано наступне: «Сенсаційні документи ЄС, що відкривають громадськості навмисні порушення законів ЄС і систематичне політичне залякування протягом майже 10 років, оголюють жорстокий задушливий контроль Володимира Путіна над поставками газу до Європи…

   В результаті найтривалішого в історії ЄС розслідування був зроблений висновок, що енергетичний гігант «Газпром», контрольний пакет якого належить Кремлю, користувався своєю колосальною могутністю, щоб тиснути на вразливі держави Східної Європи і дробити об'єднаний ринок енергоносіїв ЄС з допомогою політики примусового ціноутворення…

   Доповідь наводить на думку, що Німеччина насолоджується угодою на пільгових умовах з «Газпромом», отримуючи конкурентні переваги в галузі витрат на газ на шкоду економікам інших країн ЄС і залишаючи прифронтові держави на милість московської тактики викручування рук (виділено мною – Г. М.)

   Сотні сторінок, що просочилися з Єврокомісії, малюють екстраординарну картину хижацької поведінки, причому «Газпром» діяв як «поліцейська служба» російської зовнішньої політики. Із Болгарією поводилися мало не як з колонією, а Польщу примушували оплачувати за непомірними цінами імпортний газ, який надходив газопроводами з Сибіру…

   Цей звід документів, таємно переданий депутатам Європарламенту (при рідкісному порушенні правил секретності), рівносильний «вибуху політичної бомби». Він ставить хвалений директорат ЄС у справах конкуренції у вкрай незручне становище. Папери натякають на те, що Брюссель дізнався всю правду, але все одно закриває на неї очі, готуючись досягти закулісної домовленості з Москвою і не рахуючись з фундаментальними принципами законодавства ЄС.

   …«Газпром» порушив безліч законів ЄС і практикував «насильницьку поведінку», встановлюючи «несправедливі ціни» і отримуючи вигоду зі свого панівного становища. …Комісія (Єврокомісія – примітка моя) вважає, що порушення було скоєно навмисно. «Газпром» повністю усвідомлює незаконний характер як мінімум деяких із різних контрактних та неконтрактних заходів»…

   Вищезгадана доповідь Єврокомісії наводить на думку, що проект газопроводу «Північний потік – 2» «навряд чи відповідає інтересам всіх членів ЄС і цілям ЄС в енергетиці» (виділено мною – Г. М.), підсумовує автор статті».

   Ось яке справжнє обличчя Німеччини проглядається через призму підросійського «ПП – 2», контрольованого Московським Кремлем через «Газпром».

   У ситуації з «Північним потоком – 2» Україна може покладатися лише на США, які є його категоричним противником і діють практично для недопущення реалізації цього проекту. Але невідомо чи вдасться американцям нейтралізувати даний ворожий план пособніков та подєльніков Путіна і агентів Росії…

   Припинення Московщиною транзиту свого газу українською територією або кремлівська пропозиція транзиту збиткової для України кількості газу, що спонукатиме Київ відмовитися від такої пропозиції, після запуску «ПП – 2» й «Турецького потоку» різко збільшує вірогідність широкомасштабної російської збройної агресії проти нашої Батьківщини. Тому є очевидним, що всі апологети цих двох зазначених потоків працюють на користь Росії та на шкоду Україні. Ото й усі санкції і партнерство…

                             Агенти Росії шкодять євроатлантичній та європейській єдності!

   Заодно з окремими агентами Росії в Європі, котрі керуються тільки своїми меркантильними інтересами й просувають реалізацію цих газово-політичних антиєвропейських загалом, а не лише антиукраїнського, проектів, діють і деякі європейські «друзі» України, яким не подобається впроваджувана українською владою освітня мовна політика, коли кожен громадянин України повинен добре знати українську державну мову, як це має місце зі знанням всіма громадянами державних мов у всіх європейських країнах. Глибокий аналіз такої їхньої «дружньої» поведінки щодо української сторони зроблений мною у дослідженні «Друзі» України?». «Північний потік – 2» та «Турецький потік» так само показав справжніх українських «друзів».

   Агенти Росії в Європі, «друзі» України, серед яких є й деякі члени НАТО та ЄС, засвітилися ще раз, коли під різними надуманими аргументами відмовилися висилати російських «дипломатів» на знак солідарності з Великою Британією, пошкоджуючи таким чином євроатлантичну і європейську єдність (це – Австрія, Болгарія, Греція, Кіпр, Мальта, Словаччина, Словенія, Сербія, Португалія та поза Євроатлантикою Нова Зеландія як член Співдружності націй, відомої раніше під назвою Британської співдружності), або про людське око вислали одного, двох чи чотирьох «дипломатів», як це зробили, зокрема, Угорщина, Італія й Німеччина/Франція відповідно. Хіба та ж німецько-французька відповідь російському агресору, про інших навіть говорити нічого, є співмірною із відповіддю Великобританії чи США?! Про американську реакцію йдеться далі…

   Всього 29 держав (Австралія, Албанія, Бельгія, Велика Британія, Грузія (один московитський співробітник при посольстві Швейцарії у Тбілісі), Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Румунія, США, Угорщина, Україна, Франція, Фінляндія, Хорватія, Чехія, Чорногорія і Швеція) підтримали Великобританію та вислали 146 російських «дипломатів», а скоординована висилка почалася оголошенням про це 26 березня 2018 року о 16:00 за київським часом. До когорти союзників Лондона 27 березня 2018 року долучився і Північноатлантичний Альянс: зі штаб-квартири НАТО було вислано 7 «дипломатів». Таким чином російська розвідувальна мережа у світі одразу скоротилася на 153 чоловіки.

   Слід зауважити, що крім самого вислання російських «дипломатів» кожна держава з усіх 29-ти, які вислали їх, має взаємопов’язано і зрештою прийняти рішення про заборону в’їзду на свою територію уже висланим з тієї решти 28-и держав. Таким чином буде досягнута повна солідарність у реалізації необхідної антиросійської дипломатичної акції.

   Але не треба надто радіти висланню 153 російських «дипломатів». Згідно стандартної практики дипломатії, якщо країна, котра вислала «дипломатів» або «дипломата» (оголошення personanon-grata) іншої держави, не прийняла рішення про скорочення загальної кількості її дипломатичних співробітників на своїй території, то ця держава має право звернутися до компетентних органів країни, яка здійснила вислання, з проханням дозволити замінити висланих «дипломатів» іншими, себто здійснити акредитацію нових дипломатів. І ніхто не буде гарантувати, що на місце одних «дипломатів» не прийдуть другі такі ж самі «дипломати». Заяви саме такого змісту уже були зроблені уповноваженими особами Державного департаменту США 3 квітня 2018 року, МІД РФ 4 квітня 2018 року та МЗС України також 4 квітня 2018 року (в Росії після висилки залишилося 37 співробітників українських дипломатичних установ).

Газета «New York Post».

   Найбільший внесок у підсумкову цифру видворених московитських «дипломатів» зробили США – 60, з них 12 були співробітниками секретаріату ООН. Плюс до цього Вашинґтон закрив російське консульство в Сіетлі. Тобто, відповідь США на агресивні дії Росії проти свого союзника Великої Британії вийшла набагато потужнішою за відповідь самої Великобританії, де безпосередньо була здійснена російська хімічна атака, про яку розповідає моя публікація «Європа – у перехресті прицілу! Скріпальскоє продолжєніє…».

   Ось так виглядає реакція світу на отруєння Скріпалєй, а тепер подивимося, як зокрема Україна відреагувала на це безчинство Московщини.

                                             Українська відповідь російському отруювачу  

   На тлі України особливо кидається у вічі наведена вище немічність реакції Німеччини, Франції, Італії чи Угорщини на дії російського отруювача в Солсбері, але нас далі цікавить саме українська відповідь, тому про неї все – по порядку…

   25 березня 2018 року о 4:13 (мабуть це 16:13) перший заступник Голови Верховної Ради України, № 9 парламентського виборчого списку 2014 року партії «Блок Петра Порошенка» (з 24 січня 2015 року – «Блок Петра Порошенка «Солідарність»), близький соратник Президента України Петра Порошенка Ірина Геращенко у своєму Facebook пише: «По фб розганяється чергова зрада, мовляв, всі країни ЄС висилають російських дипломатів, а ми – ліпецкаяфабрикаторгівлянакровіневисилаємо...
   Мені набридла зрада й непрофесіоналізм. По-перше, в Украіні давно немає посла РФ, ми не прийняли агреман на нового посла. Так само немає посла Украіни в РФ. Наші дипломатичні відносини зведені до критичного мінімуму, в посольствах залишається кілька рядових дипломатів і консули. Висилка російських консулів викличе висилку украінських консулів – й наші політв‘язні в РФ залишаться сам на сам з мордором, без шансу бодай раз на кілька місяців побачити украінського представника, відчути мінімальну підтримку. Ви правда цього хочете? Чи запитаємо в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба, інших наших заручників?».

   А вже за одну добу 26 березня 2018 року о 16:00 прозвучала Заява Президента України абсолютно протилежного змісту до сказаного Іриною Геращенко: «У відповідь на цинічну хімічну атаку в Солсбері (Велика Британія) Україна, у дусі солідарності з нашими британськими партнерами та трансатлантичними союзниками, та в координації з країнами ЄС, ухвалила рішення про видворення з української території 13 російських дипломатів  (виділено мною – Г. М.) із тих небагатьох, що залишилися. Бо як відомо, наші дипломатичні стосунки з РФ де-факто заморожені.

   Росія вкотре підтвердила своє зневажливе ставлення не лише до суверенітету незалежних держав, а й до цінності людського життя. Україна відчуває це щодня в окупованому українському Криму та на Донбасі.

   Тому, як ніколи, важливо не обмежуватися символічними жестами. Наступний крок – збільшення ціни для Москви за вчинені міжнародні злочини, включно через посилення персональних, фінансових та економічних санкцій (виділено мною – Г. М.).

   Наша спільна відповідь Кремлю і надалі має бути рішучою та жорсткою для недопущення нових людських трагедій та забезпечення поваги до норм міжнародного права».

   Інформаційна інтернет-агенція «112.ua» 26 березня 2018 року о 17:40 розмістила повідомлення «В українському МЗС заявляють, що російські дипломати, яких збираються вислати, є представниками спецслужб РФ» із коментарем телеканалу «112 Україна» речника МЗС України Мар'яни Беци, яка заявила наступне: «У дусі солідарності з нашими британськими партнерами, трансатлантичними партнерами, європейськими союзниками ми сьогодні разом із компетентними органами схвалили рішення про видворення з української території 13 російських дипломатів… і з Києва, і з Генконсульства Росії на території України. Ми отримали всі докази, ці 13 є представниками російських спецслужб (виділено мною – Г. М.). Найближчим часом відбудеться їхнє видворення з території України… та оголошення їх персонами нон ґрата».

   Після оприлюдненого рішення Президента України і коментаря речника МЗС України Ірина Геращенко у своємуFacebook 26 березня 2018 року о 8:28 (мабуть це 20:28)уже пише таке: «…Україна прийняла політичне рішення , солідарності з нашими британськими , європейськими, американськими партнерами , вислати російських дипломатів. Чи підтримаю я це рішення президента, МЗС, відповідних силових структур? Абсолютно й беззаперечно! Чи вважаю правильним це рішення? Звичайно, це правильне і своєчасне рішення.
   Але це не означає, що я і всі ми не усвідомлюємо його наслідки ( про них я писала ще вчора)…».

   Далі…

   26 березня 2018 року о 22:03 на Офіційному веб-сайті СБУ була розміщена інформація «СБУ надіслала до МЗС України матеріали щодо цілеспрямованої діяльності на шкоду нашій державі 13 російських дипломатів» (хоча за логікою вона мала би бути опублікована одразу ж після оприлюднення Заяви Президента України о 16:00, щоб МЗС України уже на підставі публічної інформації СБУ могло посилатися на Службу в офіційних коментарях), яка вказує, що «цинічна хімічна атака в Солсбері (Великобританія) є зухвалим злочином російських спецслужб, які свідомо застосовують в Європі апробовані протягом останніх чотирьох років в Україні терористичні методи залякування мирного населення. Служба безпеки України надіслала до МЗС України відповідні доказові матеріали щодо цілеспрямованої діяльності на шкоду нашій державі 13 російських дипломатів (виділено мною – Г. М.), стосовно яких було прийнято рішення про видворення з української території. СБУ і надалі продовжить активну солідарну роботу з партнерськими спецслужбами країн ЄС (тільки ЄС, а НАТО – ні? – примітка моя) та США з викриття російських злочинних намірів, які загрожують усьому цивілізованому світу».

   Тепер варто знову повернутися до сказаного Іриною Геращенко 25 березня 2018 року. За її логікою рішення Президента України «про видворення з української території 13 російських дипломатів» є «зрада й непрофесіоналізм». Цікаво, чи Президент України, приймаючи таке «зрадливо-непрофесіональне» рішення, запитував на його прийняття дозволу «в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба, інших наших заручників» за порадою Ірини Геращенко? Далі – про українських консулів. Перший заступник Голови Верховної Ради України сама визнає, що українські політв’язні в Росії можуть з ними зустрітися «раз на кілька місяців». Усе ж бо залежить від волі Москви. Вона багатьма місяцями (4, 5, 6) не допускає консулів України до незаконно ув’язнених українських громадян, а Україна нічого не може з цим вдіяти. То де ж тут підтримка українських в’язнів?

   Тому давайте змоделюємо наступну ситуацію: Україна розриває дипломатичні відносини (стосунки), котрі регулюються Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, із Росією, що, до речі, зробила Грузія після збройної агресії Росії проти неї, а посередником між Києвом і Москвою стає, до прикладу, Швейцарія, яка, між іншим, уже є ним між Тбілісі та Москвою. І ось Москва не допускає швейцарського дипломатичного представника до того чи іншого українського в’язня, як це вона робить з українськими консулами й ніхто на те не звертає уваги, крім фактично самої України. Де в такому разі буде набагато більше розголосу в світі – після недопуску швейцарського дипломата чи українського? Питання риторичне, бо світ набагато активніше тиснутиме на Росію після її блокування прав дипломатичного представника Швейцарії (і навряд чи Росія взагалі піде на це у випадку із швейцарським дипломатом), ніж України, адже все ж таки вага у світі Швейцарії набагато більша за Україну. Отака виходить ситуація з консульською підтримкою українських в’язнів, а правильніше – російських заручників, тому в ситуації із абсолютно правильною, навіть необхідною висилкою Україною 13-ти російських «дипломатів» є очевидним із кого випирає непрофесіоналізм і навіть шкідництво, тим більше, що ці «дипломати» «є представниками російських спецслужб» за свідченням МЗС і підтвердженням СБУ…

   До речі, розрив дипломатичних відносинне тягне за собою автоматичний розрив консульських зносин, бо частина 3 статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року говорить наступне: «Разрыв дипломатических отношений не влечет за собой ipso facto разрыва консульских сношений». Крім того, що й самій Росії не вигідне закриття її консульств в Україні, де під дипломатичним прикриттям можуть працювати російські розвідники. Це – на замітку владним «професіоналам».

   Такий самий непрофесіоналізм/шкідництво, як показано вище, демонстрували і три зверхники Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (МінТОТ), які з піною на губах переконували, що не можна в законопроекті про деокупацію (реінтеграцію) Донбасу визнавати Росію агресором і окупантом, оскільки ця її агресія та окупація не така, як у Криму, бо, бачте, Москва де-факто визнала окупацію Кримського півострова, а окупацію окремих районів Донецької та Луганської областей не визнає. Чому вони так поступали? Та тому, що на той час такої точки зору дотримувалися (з незрозумілих міркувань) їхні вищі начальники, а от коли все-таки вказаний законопроект був внесений до Верховної Ради України, тобто начальство різко змінило свою точку зору, визнавши реальність очевидної російської окупації частини Донбасу, то їм нічого не залишалося робити, як втертися і замовкнути. Й хрестом на могилі «професіоналізму» цих трьох зверхників МінТОТ став прийнятий Верховною Радою України 18 січня 2018 року Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII, який у народі продовжують називати законом про деокупацію (реінтеграцію) Донбасу та котрий визнає Росію агресором і окупантом даної частини української території.

   В цьому ж ряду знаходиться й один із Віце-прем’єр-міністрів України, яким 5 березня 2018 року уFacebook свого офісу було заявлено, «що Україна цього року може направити письмове повідомлення в НАТО про зміни в законодавстві України щодо стратегічної мети держави – вступу до Альянсу, і це може бути зроблено до саміту НАТО». А вже 10 березня 2018 року Президент України у Facebook написав: «Вітаю важливе довгоочікуване та логічне рішення НАТО підвищити рівень амбіцій України щодо Альянсу (Україну нарешті визнали аспірантом НАТО, оскільки вона ще в липні 2017 року законодавчо закріпила свій майбутній вступ до Альянсу – примітка моя)!.. Наша наступна амбіція – План дій щодо членства (ПДЧ) для України. Саме цьому був присвячений мій лист до Jens Stoltenberg в лютому 2018 року, де з посиланням на статтю 10 Договору про заснування НАТО мною було офіційно зафіксовано прагнення України стати членом Альянсу». Про всі перипетії навколо даного питання йдеться у вже згадуваному вище моєму дослідженні «Це теж нарешті дійшло!». Незрозуміло лише, чому вказаний лист з’явився тільки у лютому 2018 року, а не раніше, адже прийнятий Верховною Радою України 8 червня 2017 року відповідний Закон № 2091-VIIIПрезидент України підписав майже через місяць ще 6 липня 2017 року. З іншого боку виходить, що Віце-прем'єр-міністр України, судячи із інформації його офісу від 5 березня 2018 року,не знав про лютневий 2018 року лист Президента України щодо НАТО, то як же тоді ним здійснюється євроатлантична інтеграція України?!

   Президенту України треба приводити до тями таких своїх соратників, щоб їм не доводилося писати оправдання, як це було у Facebook 26 березня 2018 року (дивіться вгорі), і ставити їх на місце, бо через їхній «професіоналізм» та бажання вислужитися, проявити рвєніє перед керівником, аби виглядати святішими за Папу Римського, страждає державна справа і репутація Глави держави та української влади в цілому. А коли би Президент України все таки прислухався до порад соратників-«професіоналів» і не проявив солідарність із Великобританією після здійснення російського злочину у Солсбері, то Україна опинилася б в одному таборі не з західними демократіями, а із Росією-агресором! І як би після цього наша Батьківщина виглядала перед українськими партнерами на Заході?!

   Коротко підсумовуючи справу висилки Києвом російських «дипломатів» і наведених тут прикладів владного професіоналізму/непрофесіоналізму, треба сказати наступне: «Так – правильній професіональній позиції Президента України! Ні – непрофесіоналізму його соратників!».

   Слід відзначити, що Президент України Петро Порошенко, хай і запізніло, але правильно, вирішив не обмежуватися лише солідарним дипломатичним демаршем у скріпальском дєлє, а вирішив піти ще далі в контексті стосунків України з Росією та її сателітами на постсовєтском СНГовском пространствє. Подробиці дізнаєтеся далі…

   Але ж в Україні, до відома влади, крім офіційних дипломатичних установ Росії, діє ще й не зовсім дипломатична – Россійскій цєнтр наукі і культури в Кієвє – Прєдставітєльство Фєдєрального агєнтства по дєлам Содружєства Нєзавісімих Государств, соотєчєствєнніков, прожівающіх за рубєжом, і по мєждународному гуманітарному сотруднічєству (інша його назва «Россійскоє сотруднічєство», «Россотруднічєство»), підпорядкованого Міністєрству іностранних дєл (МІД) Россіі, який, тобто цєнтр, координує свою діяльність із російським посольством (функціонує при ньому в Києві та при Генеральних консульствах РФ у Львові, Одесі й Харкові) і тісно співпрацює з УПЦ МП та її Києво-Печерською Лаврою й іншими проросійськими структурами і діячами в Україні.

   Оте Прєдставітєльство, котре є чудовим прикриттям для агентурно-підривної та розвідувально-вербувальної роботи, здійснює свою діяльність у відповідності з Угодою між Правітєльством Россійской Фєдєраці та Кабінетом Міністрів України про заснування і умови діяльності інформаційно-культурних центрів від 27 лютого 1998 року, ратифікованою Законом України № 583-ХІV від 8 квітня 1999 року. СБУ ще восени 2014 року офіційно звернулася до МЗС України з пропозицією, щоб останнє ініціювало денонсацію згаданої Угоди, але віз – і нині там…

   Діяльність Українського культурного центру у Москві Росія вже давно фактично заблокувала, а бібліотеку української літератури взагалі закрила, натомість Україна в особі МЗС та КМУ щодо «Россотруднічєства» бездіє. Може комусь в українській владі таке сотруднічєство з Росією вигідне, бо ж українсько-російська торгівля, про окремі елементи якої розказує мій аналітичний матеріал «А «ми торгуємо»… національною безпекою України?», успішно продовжується?!

                                                                             Чому?

   І ось тут само собою напрошується цілий ряд запитань до української влади!

   Чому так пізно Україна вислала російських «дипломатів»?

   Чому тільки нині?

   Чому не одразу після початку в 2014 році агресивних дій Росії проти України?

   Чому Україна не висилала російських «дипломатів» одразу після збройного нападу Московщини на Україну та окупації нею частини українських земель?

   Чому Україна не вислала зі своєї території російських «дипломатів» одразу після анексії й окупації Росією українського Криму?

   Чому Україна не вислала зі своєї території російських «дипломатів» одразу після того, як Росія розв’язала неоголошену війну на українській частині Донбасу, окупувавши окремі райони Донецької і Луганської областей?

   Чому Україна не вислала зі своєї території російських «дипломатів» одразу після того, як Росія з окупованого нею Донбасу 17 липня 2014 року збила пасажирський літак рейсу МН17 із 298 людьми на борту (моя публікація «Доступ к тєлу продолжаєтся…» розкриває окремі деталі даного російського злочину), аби вину за цю терористичну атаку, «яку здійснила РФ і керовані нею бойовики» за словами Президента України Петра Порошенкапід часвиступу 12 квітня 2018 року на відкритті 11-го Київського безпекового форуму, звалити на українську сторону, що, на щастя, їй не вдалося зробити?

   Читайте закінчення статті - Ч. 2.



Рекомендовать запись
Оцените пост:




Мої фото


Метки

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
       
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
ОБОЗ.ua